Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович

«Якщо дитина після п'ятнадцяти років не стала твоїм другом, — сказав собі «Мюллер, — якщо вона не марить батьком, вона чужа тобі; питання крові нехай цікавить Геббельса; висіти на дибі в камері за молодого виродка, який, як виявилося, позбавлений розуму самозахисту — а за новим законом фюрера мене могла ждати саме така доля, — це зрада тієї мрії, якою я живу. Якби Шелленберг дізнався про це, мене вже сьогодні катували б у підвалі. Коли бог хоче покарати людину — він позбавляє її розуму. Бог покарав Фріца. Не я».

…Виходячи з машини біля двоповерхового в червоної цегли будинку, де містилося розвідуправління «Іноземні армії Сходу», Мюллер кивнув Гансу на пластмасову коробочку:

— З'їж бутерброд, синку, добра ковбаса і дуже непоганий шпик, хоч і не з твого улюбленого Магдебурга… Я — ненадовго, можеш не заганяти машину в бомбосховище…

— Добрий день, пане генерал.

— Хайль Гітлер, групенфюрер! — відповів Гелен, виходячи з-за столу назустріч Мюллерові.

Мюллер посміхнувся:

— Ми живемо в такий час, коли надійніше бути яким-небудь лейтенантом і ні в якому разі не групенфюрером, хіба не так?

Гелен знизав плечима:

— Ви — достеменний німець, а тому всі життєві явища намагаєтеся звести до єдиної формули порядку. А він неможливий, бо коли логіка відокремлена від емоцій, починається хаос.

— Не бачу зв'язку, — сказав Мюллер, сідаючи в крісло навпроти Гелена.

— Це комплімент. Якби ви відразу вміли бачити мої зв'язки, то не сидів би я тут, а — в кращому разі — мерз би у бліндажах на Східному фронті.

— Даремно ви вважаєте мене своїм головним ворогом, — відповів Мюллер. — У вас є вороги набагато могутніші за мене, і вам це відомо, але ви чудово знаєте Росію — це ваш найнадійніший гарант, і аж ніяк не зв'язки. Ви все-таки розтлумачте наївному селянинові вашу логічну хитрість.

— Гаразд. — Гелен теж посміхнувся. — Емоції людини — це природжене, логіка — набуте. Коли ці дві іпостасі з'єднуються воєдино, починається робота, приречена на удачу. А ми останні роки живемо немовби розрубані надвоє: емоції промовляють нам одне, а логіка — тобто обов'язок підкорятися вказівкам і виконувати накази — веде нас зовсім в інший бік. Ви згодні?

— Безперечно.

— От бачите… Ви як достеменний німець марно намагаєтесь поєднати несполучне і впадаєте в алогізм, який таїть у собі біду…

— По-перше, я баварець, а не німець. По-друге, я далеко не завжди розбавляю нашу нинішню нелогічну логіку емоціями, — тому, мабуть, і живий поки що. Але я й досі не вбагнув, чого це ви загнули про «достеменного німця»?

— Тому що ви намагаєтесь нав'язати себе, свою манеру мислення співрозмовникові… Не сперечайтесь, я теж не зовсім чистий німець, — домішка пруссака не може не датися взнаки… Ви мислите прямолінійно: якщо групенфюрер чи генерал — значить, в очах ворогів ти справжнісінький злочинець, а лейтенант — всього лише напівсучий син. Так?

— Так.

— Вам, звичайно, гірше, ніж мені. Вас ненавидять і на Сході й на Заході. Що стосується мене, то люта ненависть Кремля певною мірою компенсується жадібним інтересом до мого діла фінансових єврейчиків на Заході, а особливо в Америці.

— Отепер я все зрозумів, — зітхнув Мюллер. — Це ви про те, що вам, генералові, ще можна якось продатися, а таку стару шлюху, як мене, тата-Мюллера, — нехай навіть я перетворюся в лейтенанта, — поставлять до стінки і росіяни і американці?

— Ні, ви ніякий не баварець, ви німець, стопроцентний німець, і ваші предки напевне народилися в Бранденбурзі або в Ганновері, мені жаль вас. Ми з вами, саме ми, групенфюрер, являємо собою не щось там, а пам'ять рейху. Моя пам'ять звернена проти Кремля, ваша — як проти Кремля, так і проти Даунінг-стріт, Білого дому та Єлісейського палацу, — нас гріх стріляти.

— Ні, — Мюллер похитав головою. — Ні, генерале. Ви сплутали мене з Шелленбергом. Але мислили ви саме в тому напрямку, який і привів мене до вас… Гудеріан відмовився передати нам копію вашої «Червоної біблії». Чому?

— Гудеріан лише підписав папір, групенфюрер. А відмовився я.

Він знав, що робив, відмовляючи на прохання гестапо надіслати примірник «Червоної біблії». В цій книзі були надруковані досьє на радянських політичних діячів, генералів, конструкторів, міністрів — словом, на всіх тих, хто являв собою кістяк влади; це досьє Гелен збирав, використовуючи дані агентури, засланої в Росію, перехоплення телефонних переговорів і допити полонених (він провів два місяці з Власовим, розмовляючи з ним і його найближчим оточенням, перевіряючи ще раз те, що було вже закладено в «біблію», і додаючи нове, що приніс з собою зрадник).

«Червона біблія» була одним із шансів Гелена; ніхто в світі не мав такої інформації, як він і його штаб, жодна розвідка, включаючи й Шелленберга, який зосередився в основному на політичних, тобто скороминущих інтригах, не знала того, що знав Гелен; бригадефюрер забув чи, може, не зрозумів, що справжня розвідка закладає міни уповільненої дії про запас, на багато років уперед. А втім, йому можна було співчувати — він працював під Гіммлером, який поспішав доповісти фюрерові про черговий успіх. Але армія рейху жила за законом резерву: навіть під час перемоги треба думати про можливі поразки й заздалегідь готувати реванш, контратаку, новий нищівний удар…