Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович

— Вас можуть неправильно зрозуміти, генерале, — сказав Мюллер. — Я й приїхав для того, щоб вирішити це питання мирно.

Гелен похитав головою:

— Групенфюрер, не втішайте себе: зараз у Гітлера лише одна надія — ми, армія. Ви були найстрашнішою інституцією рейху ще рік тому, навіть півроку. Тепер ви не можете без нас нічого. Мене тепер не віддадуть вам. Я не боюся вас більше.

— Он як! — сказав Мюллер. — Ви молодець. Люблю хоробрих. Це в мене з дитинства — я ж боягузом був. Саме боягузи липнуть до таємної поліції — реальна могутність, ще б пак, влада над іншими… Тільки спішно відправте в Тюрінгію, на свою віллу, до дружини й дітей, кілька взводів солдатів, нехай охороняють вашу родину як зіницю ока: зараз час страшний, удари в першу чергу сиплються на нещасних жінок та дітей…

Мюллер повільно, важко підвівся й пішов до дверей.

— Ви збожеволіли! — вигукнув Гелен. — Ви збожеволіли! Верніться!

Мюллер слухняно повернувся, знову сів у крісло — тепер уже міцно, по-хазяйськи, й миролюбно сказав:

— Хоча б кавою почастували, їй-богу.

Гелен, оволодівши собою, відповів:

— Я почастую вас кавою, але вам також не завадило б посадити в своїй квартирі наряд есесівців. У вас же теж сім'я, дружина й син, чи не так?

— Була, — відповів Мюллер. — Син загинув на Східному фронті, а дружиною я ладен пожертвувати. Ви мене зупинили тільки для цього?

— Навіщо вам «Червона біблія»?

— Для того, щоб запросити вас у пай.

— Тобто?

— Усе дуже просто: в мене з'явився канал зв'язку з Москвою: якщо вашу «Червону біблію» переправити в Кремль, вона викличе там таку бурю, такий жах, таку манію підозріливості, що наслідки важко передбачити. Захід буде страшенно здивований подіями, що можуть вибухнути у Москві. У вас, як я чув, підтасовано такі дані на Жукова, Говорова, Рокоссовського, наркома авіації Шахуріна, які ми піднесемо відповідним чином. Пам'ять Власова вибіркова. Те, що звичайна людина легко забуває, зрадник пам'ятає загострено, істинний сплав логіки й емоції, спроба підтягти всіх чистих під себе, брудного; зрада — категорія цікава, зрадник хоче бути третім, він завжди шукає — для свого виправдання — перших і других… Я згоден попрацювати з вашою «біблією» тут, у кабінеті, якщо ви боїтесь — і правильно, до речі, робите, — що вона може опинитися в сейфі Кальтенбруннера чи Гіммлера, коли я візьму її з собою…

— Словом, ви просите мене, щоб я дозволив вам бути причетним до тієї справи, якій я присвятив усе своє життя? — Гелен посміхнувся.

— О! Ви цілком правильно сформулювали, генерале, яка точність у словах!

— У такому разі ви будете змушені допомогти нещасному Канарісу.

— Ним займається Кальтенбруннер. Особисто.

— Так, але в тому концтаборі, де мучиться справжній патріот Німеччини… і фюрера, — додав Гелен несподівано навіть для самого себе, — є ваші люди. А вони можуть усе.

— Логіка, генерале! Логіка! Де ваша логіка?! Тільки-но ви сказали, яка зараз всемогутня армія, а ми, бідолашне гестапо, зовсім занедбані, і тут же заперечуєте собі, твердячи, що мої люди можуть усе…

Мюллер глянув на Гелена й зрозумів, що перебрав міру: той може закусити вудила, прусська кістка, армійська каста, ну його к бісу…

— Добре, — сказав він, — давайте домовимося так: я гарантую, що родичів страченого фельдмаршала Віцлебена й генерала Трєскова не буде ліквідовано, як наказав фюрер… Я обіцяю вам, що сім'ю фельдмаршала Роммеля, який покінчив з собою за наказом фюрера, не відправлять у табір, як санкціонував Гіммлер… Що ж стосується долі нещасного Канаріса, я постараюсь з'ясувати, що його жде. Я спробую дізнатися, чому його досі не стратили, хто зупинив руку ката, кому це на користь. Така домовленість вас влаштовує?

Гелен зняв телефонну трубку, попросив ад'ютанта принести дві чашки кави і, відчинивши сейф, мовчки, якось бридливо, але водночас жалісливо простяг Мюллерові книгу.

Той перегорнув перші сторінки, посміхнувся:

— Товар, га? Просто-таки товар!

— Це не товар, це — майбутнє…

Коли ад'ютант приніс каву, Мюллер запитав:

— Деякі сторінки можна буде фотокопіювати?

— Деякі — можна, весь матеріал — ні.

— Пропорція?

— Четверта частина.

— Домовились. У вас є до мене ще якісь прохання?

— Є.

— Будь ласка.

Гелен посміхнувся:

— Закохайтеся до нестями в яку-небудь дівку, у ваші роки це явище досить поширене, а я подбаю про неї в такому розумінні, в якому ви мали намір подбати про благополуччя моєї родини…

Мюллер похитав головою:

— Я час від часу читаю Маркса, генерале; його формулу «товар — гроші» цілком можна застосувати до втіх підстаркуватих чоловіків: певність, ніяких емоцій.

— Ваша кава прохолоне…

— Та я кави не п'ю, просто привчив себе підкорятися загальним правилам і люблю, коли їх дотримуються ті, хто оточує мене…

…Повернувшись до себе на Принцальбрехтштрасе, Мюллер попросив Шольца заварити міцний чай, спитав, які новини, вислухав те, що відповів йому ад'ютант, трохи здивовано знизав плечима, потім стомлено посміхнувся й почав годувати рибок.

Дивуватися й радіти було чого: Штірліц повертався до Берліна, хоч Мюллер ставив тисячу проти одного, що той не повернеться; підстав думати так у нього було цілком досить, бо його особиста служба спостереження передала із Швейцарії зведення, яке з усією очевидністю переконувало його, саме його й нікого іншого, що штандартенфюрер СС зв'язаний з секретною службою росіян.