— Роботу я виконав, сер. Я заробив свої гроші.

Зебатинський не сперечався. Заплатити він був готовий. Якщо вже зайшло так далеко, то було б дурістю відступати через гроші. Він відрахував п’ять десятидоларових банкнотів і посунув їх через конторку.

— Вистачить?

Нумеролог повільно перерахував гроші, а потім засунув їх у шухляду для готівки.

— Ваш випадок вельми цікавий, — почав він. — Я радив би вам змінити прізвище на Себатинський.

— Себа… як по буквах?

— Перша «ес», Себатинський.

Зебатинський обурено витріщився на нумеролога.

— Ви пропонуєте замінити першу літеру? Поміняти «З» на «С»? І це все?

— Цього досить. Якщо заміни адекватні, то менша заміна гарантує більшу ймовірність успіху.

— Але як може заміна літери на будь-що вплинути?

— А як може впливати будь-яке ім’я? — м’яко запитав нумеролог. — Я не можу пояснити. Якийсь вплив є, ось і все, що можу сказати. Я ж застерігав, що не гарантую результатів. Звичайно, якщо ви не бажаєте міняти, то залишіть все, як було. Але в цьому випадку гонорару я не повертаю.

— Що ж мені робити? — запитав Зебатинський. — Просто казати всім, що моє прізвище починається на «С»?

— Проконсультуйтеся з адвокатом, якщо дозволите дати вам пораду. Змініть своє прізвище офіційно. Адвокат допоможе залагодити деякі формальності.

— І скільки треба чекати? Я маю на увазі, щоб мої справи пішли на краще?

— Звідки я можу знати? Може, ніколи. Може, завтра.

— Але ж ви бачили майбутнє. Ви стверджуєте, що бачили його.

— Не як у кришталевій кулі. Ні-ні, докторе Зебатинський. Із свого комп’ютера я отримую лише набір закодованих даних. Я можу зачитати вам імовірності, але картинок я там не бачив.

Зебатинський повернувся і швидкою ходою подався геть. П’ятдесят доларів за заміну літери! П’ятдесят доларів за Себатинського! Господи, що за прізвище! Гірше, ніж Зебатинський!

Ще один місяць минув, поки він набрався відваги піти до адвоката і нарешті таки подався до нього.

Він переконував себе, що завжди зможе повернути своє прізвище назад.

Треба спробувати, умовляв він себе.

Зрештою, в бісову душу, законом це не заборонено!

Аркуш за аркушем Генрі Бранд переглядав папку призвичаєним оком людини, яка провела у Безпеці вже чотирнадцять років. Йому не потрібно було вчитуватись у кожне слово. Будь-що підозріле само стрибнуло б із сторінки і штрикнуло в око.

— Як на мене, то цей чоловік ніби чистий, — сказав він. Сам Генрі Бранд також виглядав чистим: м’яке округле черевце, рожеве і щойно умите обличчя. Здавалося, ніби тривалий контакт з усім діапазоном людських прогрішень — від можливої необізнаності до можливої державної зради — виробив у нього звичку до частого вмивання.

Лейтенант Альберт Квінсі, який приніс папку, був молодий і сповнений відповідальності за своє звання офіцера Безпеки на Генфордській станції.

— Але чому тоді Себатинський? — домагався він.

— Чому б і ні?

— Тому що ніякого сенсу. Зебатинський — прізвище іншомовне, і якби мене так звали, то я сам його поміняв би. Але міняв би на щось англосакське. Якби Зебатинський так зробив, то це було б зрозуміло і я навіть не звернув би уваги. Але яка рація міняти «З» на «С»? Я гадаю, що ми повинні з’ясувати першопричину.

— А в нього безпосередньо хтось питався?

— Аякже! Звичайно, під виглядом буденної розмови. Я подбав про це заздалегідь. Він відговорюється лише тим, що йому набридло бути останнім у списках! [1]

— Таке трапляється, чи не так, лейтенанте?

— Трапляється, але чому тоді прізвище не змінити на Сендз або Сміт, якщо йому так закортіло «С»? А коли вже набридло «З», то чому не бути до кінця послідовним і не пересунутись на початок алфавіту? Чому б тоді, скажімо, не… м-м-м… Ааронс?

— Не надто англосакське, — пробурмотів Бранд. Потім додав: — Але йому нічого не закинеш. Незалежно від наших підозр щодо зміни прізвища, для звинувачення цього замало.

Лейтенант Квінсі не міг приховати розчарування.

— Признайтеся, лейтенанте, — допитувався Бранд, — вас наче щось таке непокоїть? Щось на думці, якась версія, якась заковика? Що саме?

Лейтенант спохмурнів. Його світлі брови звелися докупи, а губи стислися.

— Добре, хай йому чорти, сер, ця людина — росіянин.

— Аж ніяк! — заперечив Бранд. — Він американець у третьому поколінні.

— Я хочу сказати, що в нього російське прізвище.

З Брандового обличчя зійшла дещиця оманливої лагідності.

— Ні, лейтенанте, знову помиляєтеся. Польське.