Жлобологія - Андрухович Юрий Игоревич, Винничук Юрій Павлович, Соловьев Александр, Жадан Сергій, Ешкилев Владимир Львович, Іздрик Юрій Романович, Водичка Густав, Горбачев Дмитрий Л., Покальчук Олег Владимирович, Жолдак Богдан, Бебешко Владимир, Доний Александр, Малкович Иван, Мухарский Антон, Кириченко Владислав, Васильєв Сергей, Коваль Александра, Карась Евгений, Волязловский Стас, Залевский Алексей, Димшиц Эдуард

Хтозна, може, варто шукати відповіді на питання, хто такий жлоб, як і хто така людина, в стані зміненої свідомості? Чим це питання не коан? Побутова логіка тут безпорадна, а раптом допоможе дзен? Не можна в настільки тонкій метафізичній дилемі покладатися на премудрості Карла Маркса і його емоційно недорозвиненого адепта Леніна, які переконували мільйони світлих голів, що буття породжує свідомість. По-перше, буття — річ тонка й невловима, яку людським розумом неймовірно важко осягнути. По-друге, ми надто мало знаємо про те, що таке людська свідомість, і майже нічого не розуміємо в свідомості ближнього жлоба. Мабуть, про свідомість можна дізнатися відчутно більше, коли втратити її. А потім, після повернення до реальності, писати про цю ж свідомість (що я і роблю) і про те, що без неї буття — це тільки біль, страшний настільки, що здоровий глузд безсилий його пояснити.

Якщо ж досвід втрати свідомості збільшити до масштабу (У) країни, то це і є той стан, у якому остання зараз перебуває.

Але повернімося до наших жлобів. Усе почалося зі слова, і був ним — жлоб. Нам здавалося, що ми знаємо, про що йдеться.

Ми шукали спосіб, аби якомога точніше описати його, жлоба, дослідити, виміряти, простежити причинно-наслідкові зв’язки його походження й призначення, здійснити прогноз щодо появи його нових значень і проявів... Хоча ми науковцями не є і не бачимо соціальну реальність з усіма її репрезентативними вибірками, похибками, опитувальниками, обчислюваннями середньостатистичних людей абощо. Жодних упереджень і апперцепцій у сприйнятті жлоба, жлобства і жлобізму ми не відчували й тому не фіксували своїх же «комплексів» на тлі феномену, який намагалися пояснити з допомогою видатних сучасних митців, культурологів і тих людей, які можуть мислити про складні чи прості речі та виразно артикулювати власні погляди.

Ці пошуки відповідей спричиняли в нас — уже на етапі живої розмови — хрестоматійний когнітивний дисонанс й невимовне сум’яття. І наша система цінностей і соціальних стереотипів мутувала й перероджувалася, як герої абсурдного світу Франца Кафки.

Ми відчували збентеження, страх, біль, трепет, симпатію, злість, тугу, жаль, лють, ненависть і любов до слова «жлоб» і до жлоба. Ми зловили себе на думці, що живемо у викривленій соціальній реальності, яка є породженням упереджених соціальних установок стосовно сприйняття іншого — кожного, ким би він не був. І якщо суспільство навчилося стверджувати, що сліпці — безпомічні, сліпці такими стануть, як і всі «ненормальні» — творчі особистості, аутисти, рецидивісти чи, нарешті, жлоби.

Ми переконані, що стереотипне сприйняття є визначальним у соціальній взаємодії, стихійній і безграмотній, причому вона є такою не тільки в українському суспільстві. Масова свідомість створює окрему паралельну реальність — і цих реальностей безліч, точніше, інтерпретацій реальності. І в них спрацьовують якраз не безпомильні стереотипи. І хоч ми не можемо боротися ні з явищем людського жлобства, ні з законами людського сприйняття і взаємодії, ми можемо розірвати, таврувати стереотип. І нехай таке мислення — красива ілюзія, схожа на ефект метелика, але це вселяє у наївну мою голову надію, що зусилля таки недаремні.

Ми свідомі того, що проблема жлобства тісно пов’язана з етичною складовою. Та й чи маємо ми правовтручатися у роботу надскладних соціальних механізмів і чи розуміємо, щопотрібно робити? Маємо право, бо жлоби впливають на нас, і ми це відчуваємо повсюдно. І коли ми відчуваємо біль, і нам болить це слово, то ми неможемо мовчати. І знайдеться немало тих, хто це прочитає, почує нас і побачить: жлоб — це кожен.

У будь-якому разі той факт, що в масовій свідомості і в мас-медіа давно немає місця словам «шляхетний», «благородний» або анахронізмам на кшталт «кодекс честі», «аристократ духу», говорить зокрема й про те, що система цінностей цього суспільства має інші пріоритети, поза мораллю і моралізаторством. І це — справжня terra incognita, як і Україна для українців, її історія, культура, мистецтво... і ближній.

Інна Корнелюк

Сергій Хохол. «Дебілізуйся», 2010 р.

Фото з особистого архіву письменника

Юрій Андрухович — поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Народився 1960 р. в м. Івано-Франківську. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) і Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Горького в Москві (1991). Працював газетярем, очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал» (1991—95), був співредактором часопису текстів і візій «Четвер» (1991—96). У 1994 р. захистив кандидатську дисертацію за творчістю Б.І. Антонича. Патріарх поетичної групи Бу-Ба-Бу (Бурлеск-Балаган-Буфонада), заснованої в 1985 р. у Львові разом з поетами В. Небораком і О. Ірванцем. Автор збірок поезій «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для Мертвого півня» (2004); романів «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «12 обручів» (2003); книг есе «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Диявол ховається в сирі» (2006), «Лексикон інтимних міст» (2011) та ін. Переклав українською мовою п’єсу «Гамлет» В. Шекспіра (2008) й «Цинамонові крамниці» Б. Шульца (2012). Лауреат премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), літературної премії Центральної Європи ANGELUS (2006), спеціальної премії в рамках нагородження Премією миру ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), премії книжкового ярмарку у Ляйпцігу «За європейське взаєморозуміння» (2006).

Уперше почув слово «жлоб» — від Висоцького. Тобто в шкільні роки, в 70-ті, в нас, як і в більшості підлітків того часу, існував його такий собі культ. Мій однокласник мав страшенно багато магнітофонних бобін із його концертами. І ось ці рядки: «Лукоморья больше нет, От дубов простыл и след, — Дуб годится на паркет — так ведь нет: Выходили из избы Здоровенные жлобы — Порубили все дубы на гробы».

Зміст цього поняття я тоді зрозумів так: жлоб — це жадібність, це коли ти не хочеш із кимось поділитися тим, що маєш.