Жлобологія - Андрухович Юрий Игоревич, Винничук Юрій Павлович, Соловьев Александр, Жадан Сергій, Ешкилев Владимир Львович, Іздрик Юрій Романович, Водичка Густав, Горбачев Дмитрий Л., Покальчук Олег Владимирович, Жолдак Богдан, Бебешко Владимир, Доний Александр, Малкович Иван, Мухарский Антон, Кириченко Владислав, Васильєв Сергей, Коваль Александра, Карась Евгений, Волязловский Стас, Залевский Алексей, Димшиц Эдуард

В Києві багато хто слухає шансон, але ті, хто полюбляє таку музику, не обов’язково є бандажами чи зеками. Їхній інтелект просто не дозволяє слухати іншу музику, вони її не розуміють. І слухають люди жлобську музику, яка їх ще більше озлоблює, більше того, подібних людей не цікавить те, що є щось краще. Їм цікаве щось просте й примітивне, пісні, побудовані на двох акордах.

Маю сказати, я не вірю, що є справді модна українська музика. Так, існує етнічна, фольклорна, а все інше — імітація, вторинне і рогуляче.

Чому музичний фестиваль «Червона Рута» як національний проект вистрілив — бо радянська влада призвела до того, що якісна музика сиділа в андеґраунді. Вони були затиснуті в цій системі: Гадюкіни, «Кому вниз»... Фронтмен останніх Андрій Середа — дуже талановитий чоловік, і коли вони виступили на «Червоній Руті», то люди, зголоднілі за якісною музикою, просто шаленіли.

Якщо взяти до уваги феномен співака Андрія Миколайчука, то це була знов-таки сатира: «Піду втоплюся у річці глибокій»... Він втілився у переконливий образ, не рогульський, яскравий, і в тому було щось справді українське. Уявіть собі, в Тернополі сім днів по два концерти давали Гадюкіни, Сестричка Віка й Андрій Миколайчук, і люди йшли — сила-силенна! У них самосвідомість, національна свідомістьпробуджувалася тоді. Старі, молоді прийшли з прапорами... За два дні пішла в рух вся каса «Народного Руху». Їли, спали весь час за їхні гроші. Але після того часу ми маємо іншу ситуацію — повна зневіра. Яка після поразки помаранчевих як ніколи посилилася.

Коли на «Червоній руті-89» Віка співала «Ганьбу», а Гадюкіни у своєму дусі стібалися, журі, в якому був Тарас Петриненко, розсудило справедливо — віддали першість Віці. Бо Гадюкіни стібалися з мови. Але в 90-ті рогулі від музики почали процвітати зі страшною силою, не називатиму імен, але ці люди популяризували рогулізм вищої проби. Та дешева українська естрада стала справжнім жахіттям 90-х. У Львові тоді зі страшною силою залабали місцеві рогулі, навіть не знаю, як вам пояснити, що то було за жахіття... це не музика, а дешева імітація.

Але музика і рогулі — це тільки частина правди. Справді, що це я тільки про музику розказую... Бо ж рогулізм — це стиль життя. Стиль спілкування, манера: отойво, знаєте цейво, ну ото... А ще вони вживають усі можливі часи в одному реченні: «ябула забула що я йому говорила буду».

Люди не вивчили мови і не розуміють, що її треба вчити. А звідки, дозвольте запитати, взявся суржик? Від таких людей, які говорять що попало і як попало, і навіть не думають, як це збоку інші чують. Суржиком говорять саме рогулі або недорозвинені люди.

Звідки витоки цього? Ви будете сміятися, це в генах і хромосомах. Тому що в нормальній сім’ї дитину виховують так, що вона не має шансів стати рогулем. Якщо батьки не рогулі. Тобто і гени, і виховання, і освіта, і рівень розвитку країни — все це має вплив на людей.

Потрібно стільки часу, щоб викорчувати рогулізм із цієї країни і нації... Треба, щоб ті несвідомі покоління вимерли. Пропалі покоління, зіпсовані, які живуть одним днем, ні про що не хочуть думати... Перше, що впливає на їхню свідомість і на життя, це засоби масової інформації — всі телеканали, які борються за рейтинг. Їхній контент — це, як правило, тупі серіали, купа вбивства і насильства. Жодної програми, яка б могла людину чогось доброго навчити. Хіба що телеканал TVI ще історичні розвідки людям показує, якісь нешаблонні речі. Йдеться не про політику, опозиційність і т. д., а про повальну тупість, рогулізм, дебілізацію... Це все йде з телевізора. Молодь, яка сидить у телевізорі, не розвивається. На щастя, не вся — там. Але таких молодих людей — мізерний відсоток зі всієї маси.

Це не виняткова українська тенденція, а глобальна — деградація музики, слухачів, читачів — усього.

500 людей закінчили інститут культури з дипломом «режисер масових свят». Де стільки свят узяти, та ще й масових? Де ті режисери, де те свято?.. Навіщо це робиться? Мені шкода тих дітей. Ти вийдеш диктором телебачення, оператором? Куди? Ці діти провчилися за гроші батьків, не думаючи. Вони — розумні, живуть сьогоднішнім днем — п’ють, гуляють, спускають батьківські гроші в барах.

Двоє жлобів знаходять один одного — і ось — народились жлобенята.

Вони як заробляють собі на життя? Чесним шляхом? Нє. Як вони живуть? Безпросвітно.

І тут би я створив таку організацію, де б парували хороших гарних людей. Ти, Іванку, з якої сім’ї? З інтелігентної — файно! А будеш із Марійкою? Ти, Петрику, створи сім’ю з Галею. Фашистська селекція? Але має ж бути якась селекція. Це нескромно звучить, але гени вирішують дуже багато. Важливі умови, в яких виховується дитина, як між собою спілкуються її батьки. Чи інтелігентні ці люди... а як інакше?

Я цим ображу багато людей, але. Але ще є одна цікава людина, з якою треба на цю тему поговорити — це наш міністр культури. Спитати в нього: а як ви розвиваєте українську культуру? А що ви зробили за час своєї каденції?

Україна — це слаборозвинена аграрна країна, на екранах якої домінує в’єтнамська естрада.

У нас усе з ніг на голову перевернули: диплом можна отримати — заплативши гроші, робоче місце — теж, а ще краще — через впливового дядька. Я давно казав, президентом цієї країни має стати людина з мізками Білла Ґейтса. Не інакше. Бо він людина розумна, і в нього грошей стільки, що він склав їм ціну. Ніхто інший тут не дасть ради. Був у нас і зрадник, і дірєктор, всі з тих, хто керувати державою в жодному разі не повинен. Тому маємо таку безславну історію.