Ліна Костенко. Поезія - Костенко Ліна

* * *

Якщо не можна вітер змалювати,

прозорий вітер на ясному тлі, —

змалюй дуби, могутні і крислаті,

котрі од вітру гнуться до землі.

«Проміння землі»

ЯКЩО ЦE ВИМАГАЄ ПОЯСНЕННЯ

Я вийняла серце і замкнула його у шафу,

у таку неспалиму шафу, на саме дно таємниці,

щоб ми зустрічались дерев'яно, мов шахи,

на чорно-білій оцій шахівниці.

На шахівниці днів і ночей,

під шпичаками вічного цейтноту,

де кожен хід — всесвітній і нічий,

відсутність серця — то найбільша цнота.

Моя душа — як багатир Добриня.

Слова благають обезболить значення —

від ніжності пекучого «добридня»

до голубої дулі «до побачення».

Моя байдужність — довідка фіктивна.

Я зустрічей з тобою уникаю.

Цей простий спосіб — вельми ефективний,

хоч він здається, трохи унікальний.

Він в моїх непослідовних вчинках.

Величина постійна, як параметр.

Бо серце, знаєш, така пекельна машинка —

вибухне в мені, ще й тебе поранить.

Постскриптум. Любов —

небезпечна вихватка.

Призводить людей до усобиць і смути.

...Людина жартує у двох

випадках.

Коли їй весело. І коли їй смутно.

"Дніпро", кн. 12, грудень 4

"Я лісу не впізнала. Він горів"

* * *

Я лісу не впізнала. Він горів.

Ще ж був живий. Недавно. Позавчора.

Обвуглений корою стовбурів,

він був сумний, задуманий і чорний.

Гілки кричали в небо, як хрести.

Стояла тиша. Жаль було планету.

І я сказала лісові: — Прости!

Йшов гамадрил і кинув сигарету.

21.07.2003

«Мадонна перехресть», 2011

"Я нахиляюсь над безоднею"

* * *

Я нахиляюсь над безоднею,

кричу у безвісті віків:

— А як же ми один без одного

в Сузір'ї Гончих Павуків?!

І як же ти один у Всесвіті?

І як же тут без тебе я?!

Впізнай мене в холодній безвісті,

згадай моє земне ім'я!

20.11.2001

«Мадонна перехресть», 2011

"Я не скажу і в пам’яті — коханий"

* * *

Я не скажу і в пам’яті —

коханий.

І все-таки,

Згадай мене колись.

Ішли дві долі різними шляхами

На роздоріжжі доля обнялись.

"Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати..."

* * *

Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати.

Це за примхи ти так гарно мене покарав.

І приходять світанки, щоденних турбот адвокати,

і несуть під пахвою тисячі різних справ.

Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге.

Урожай суєти — залишається тільки стерня.

Скільки ми милувались!

І жодного разу — вдруге.

Скільки років кохаю,

а закохуюсь в тебе щодня.

"Я пішла як на дно"

* * *

Я пішла як на дно. Наді мною свинцеві води.