Дмитрієвський підійшов до Чорноп'ятова, показав на годинник. Той кивнув. Вони обоє відійшли вбік. Капітан дістав карту.

Юля не зводила очей з Генріха. Чи могла вона подумати, що під мундиром гітлерівського тюремника б'ється таке велике і чесне людське серце! Незважаючи на напруженість обстановки, Юлі важко було зосередитись: надто швидко змінювались події.

Учора вона домовилася з Чорноп'ятовим захопити Грундта і його ж машиною, з його перепусткою добратись до лінії фронту. Шофера обіцяв дати Чорноп'ятов. Але не могло ж спасти на думку Тумановій, що цим шофером виявиться черговий тюремник. Генріх Гроссе вивів її з міста. Він ішов вулицями і вигукував паролі зустрічним патрулям з такою розв'язністю, з якою може йти і вигукувати лише п'яний представник окупантів.

На третьому кілометрі за містом вони зустрілися з Чорноп'ятовим, Калюжним і Заболотним.

Дальша дорога минула без пригод. Ранець виявився на тому ж місці, де й був, а оскільки в їхньому розпорядженні залишалося близько години, Юля запропонувала підживитися. Ніхто не припускав, що дві пари очей пильно стежать за ними. Лейтенант Назаров і сержант Волков, які сиділи у засідці, відразу впізнали Туманову, догадались також, що вона в колі своїх, і лише Генріх Гроссе своїм мундиром і виглядом викликав у них замішання. Назаров послав Волкова до Дмитрієвського, а сам продовжував вести спостереження.

Що було через кілька хвилин, важко передати! Тут же, на поляні, підпільники обнялися з посланцями фронту. Юля плакала. Все ще не вірячи, вона блискучими від сліз очима дивилася на капітана. А він, схвильований не менше за неї, квапливо обговорював з товаришами план дальших дій…

Підбігла радистка Прохорова і подала аркуш паперу. Капітан прочитав і передав Чорноп'ятову. Потім глянув на годинник:

— Двадцять хвилин на сьому! В дорогу, товариші! Нам треба йти тридцять кілометрів.

Учасники групи Дмитрієвського підвелися і почали закріплювати на спинах речові мішки.

Чорноп'ятов підійшов до Юлі, витяг із-за пазухи й урочисто вручив їй великий, перев'язаний навхрест шпагатом голубий пакет.

— Ось те, заради чого ти жертвувала життям. Полювання скінчилося, «Дракон» спійманий!

Юлія Василівна кивнула і передала пакет капітанові. Той сховав його у речовий мішок.

— Хто-хто, а вже артилеристи згадають нас добрим словом! — зауважив Калюжний.

— Не тільки артилеристи, — додав Заболотний.

Прохорова простягла Дмитрієвському руку. Вона, за розпорядженням Бакланова, залишалася в Горєлові радисткою підпільної групи.

— Чекайте моїх позивних, — сказала вона.

Туманова посміхнулася й обняла подругу.

— Першу радіограму прийму сама.

Підпільники попрощалися з Генріхом Гроссе.

— Ще зустрінемося, друзі, — схвильовано промовив Генріх, розглядаючи за звичкою свої розчепірені пальці.

— Обов'язково! — відповів йому Заболотний. — У новій Німеччині.

— Ні, трохи раніше, — заперечив Генріх. — Я не сидітиму склавши руки. Думаю, що Скитальцеві знайдуть підходящу роботу. Рот фронт!

Чорноп'ятов підійшов до Туманової.

— Прощавай, дочко! Тепер до перемоги не зустрінемось… Але ці сім днів і ночей я ніколи не забуду. — І він міцно обняв і розцілував її.

— Становись! — поквапив Дмитрієвський і розкинув руки.

Крайнім на правому фланзі став сержант Волков з Моржем. За ним — Грундт, слідом Генріх Гроссе, потім Туманова, а далі полонений радист, лейтенант Назаров. Колону замикав капітан.

— Направо! — тихо скомандував Дмитрієвський. — Кроком руш!..

Група витяглась ланцюжком, пересікла поляну і зникла в лісі.

Бакланов спав одягнутий, напруження останніх днів змучило його. Всю ніч він не спав, чекаючи вісток від групи Дмитрієвського, і тільки перед світанком задрімав.

Його розбудив начальник радіоцентра, який приніс радіограму.

Бакланов підніс до очей аркуш паперу і прочитав:

Бакланов схопився, обняв начальника радіоцентра й поцілував. Той сторопів, аж ніяк не вважаючи себе винуватцем торжества, відступив на крок і розгублено промовив: