— Та, мабуть, мертвому вже не було б ніякої користі, якби він забрав такі гроші з собою в річку.

Тому треба було викрити й покарати справжнього вбивцю, а також помститися за індіянку. А тоді Браун хотів покинути край, де на нього чекали тільки горе й журба.

Минуло якраз два тижні від того страшного вечора, коли Алапага загинула від руки вбивці.

Перед хатою в Робертсів панував веселий гармидер. Маріон стояла з кошиком у руці серед цілої зграї курей, качок та гусей і посипала по чистому подвір'ї золотаву кукурудзу. За низьким тином вищали поросята, марно силкуючись знайти дірку, щоб і собі зажити щось із тієї щедрої годівлі.

Мати дивилася на той шарварок і щасливо усміхалася. Зненацька Маріон тихо скрикнула.

Коло паркану стояв Раусон і махав рукою. Він скінчив свої справи й прийшов остаточно домовитись про весілля.

— Що з тобою? — злякано спитала мати, але ту мить побачила гостя й радісно простягла руку йому назустріч. — От добре, що ви, нарешті, вернулися, містере Раусоне. Ми вже так чекали.

— І Маріон теж? — усміхнувся проповідник, потискаючи руку збентеженій дівчині.

— Мене тішить, що ви живі й здорові, — відповіла дівчина. — Ви ж знаєте, що ми завжди раді вас бачити.

— Маріон, — сказав проповідник по довгій паузі. — Бог допомагав мені під час цієї подорожі. Я тепер достатньо заможний, щоб звити тут своє гніздо. Маріон, хочете стати моєю дружиною?

— Так, — зворушено відповіла мати. — Так, шановний пане. Вона мені призналася, що ставиться до вас прихильно, а решта все владнається. Вона напевне буде з вами щаслива.

— Я зроблю все, що в моїй силі, що взагалі в силі бідної, грішної людини, — мовив проповідник і побожно звів очі до неба.

— Агов, Раусоне! — гукнув Робертс, що саме під'їхав до воріт. — Ви дотримали слова. Ну, як ваші справи?

— Чудово, містере Робертсе! — радісно відповів проповідник. — Краще навіть, аніж я сподівався. І тепер я прийшов попросити у вас благословення на шлюб з вашою дочкою. Хочу, щоб ми побралися цієї ж неділі.

— А не занадто це несподівано й швидко для Маріон? — спитав Робертс, передаючи коня негрові й заходячи на подвір'я.

— Вона згодна, — мовила мати.

— Ну, хай вам бог помагає, — сказав батько. — Беріть її та будьте щасливі вдвох.

— Дякую! Щиро дякую! — вигукнув Раусон і зворушено вхопив його за руку. — Маріон ніколи не буде жалкувати, що віддала свою долю в мої руки. Ну, а тепер прощавайте, любі тату й мамо.

— А може, ви краще побудете цей вечір у нас? — спитала місіс Робертс.

— Мені сьогодні дуже ніколи, люба місіс Робертс, — зітхнув Раусон. — Однак я сподіваюся, що до завтрашнього вечора вже все пороблю.

— Гаразд, містере Раусоне, — погодився Робертс. — Вас тиждень не було дома, тож, звичайно, роботи набралося. Отже, завтра ввечері побачимося знову. Ми ж у понеділок їдемо до Еткінса, ви не передумали?

— Звичайно, ні!

— От і добре, — вів далі Робертс. — Я просив Брауна переказати Еткінсові, щоб він нас ждав. Браун завтра вранці їхатиме на збори регуляторів до Боувіта.

— А мені сказано, що спілка регуляторів розпалася, — мовив Раусон трохи нетерплячіше, ніж то пасувало до його спокійної, розважної поведінки. — Я під час подорожі чув про те, як про цілком певну річ.

— Ще ні — вони тільки тепер як слід візьмуться до діла. Мені здається, що вони мають підозру на кількох чоловік у нашій окрузі.

— А не можна мені побувати на тих зборах? — перебив його Раусон.

— Чому ж ні? Але для цього вам треба стати регулятором. А ви ж начебто досі дуже гаряче виступали проти них?

— Регуляторам потрібна людина, — сказав Раусон, швидко опанувавши себе, — яка б стримувала їх від надмірного запалу та бешкетів. З уваги на це навіть я, з моїм становищем, міг би приєднатись до них. Щоправда, я й досі вважаю, що регуляторам не слід збиратися, бо такі збори незаконні… — Раусон затнувся.

— Але? — спитав Робертс.

— Ну, ти ж уже чув! — сердито втрутилася місіс Робертс. — Шановний містер Раусон каже щиру правду. Тим молодим нема спину — я не хочу сказати, що вони мають на думці щось лихе. Вони вважають, що чинять справедливо, а тим часом можуть допуститися кричущої несправедливості. Я б на місці містера Раусона…

— Вони не візьмуть до спілки того, хто не буде їм діяльно допомагати, — сказав Робертс. — Та й не думаю, що вони захочуть мати в себе порадника, хоч він їм навіть буде й потрібний.