Гуляшки Андрей
Шрифт:
Перед входом у квартиру стояли двоє здорованів з дебелими палицями в руках. Хоч Фальконе і попереджав їх, вони уважно оглянули гостей, особливо. Авакума, який завдяки своєму довгому й широкому макінтошу, очевидно, викликав у них деяку підозру.
П'єтро Фальконе зустрів гостей приязно, запропонував їм сигарети і коньяк, але відразу попередив, що ввечері його чекають ще три передвиборчі зустрічі і часу в нього обмаль.
— А ви не боїтеся повертатись пізно додому? — запитав його Авакум.— На вас можуть напасти фашистські молодчики.
П'єтро Фальконе всміхнувся.
— Відпадає! — похитав він головою.— Наша робітнича міліція цілодобово на посту. Десять чоловік чергують у кондитерській навпроти. На сходах розставлені чотири пари охоронців, готових дати відсіч. А до нашого квартального клубу звідси всього сто кроків!
— Будемо сподіватися, що цих заходів досить! — сказав Авакум, проте всміхнувся досить пепевно. Потім подивився в очі П'єтро Фальконе і знов усміхнувся. Цього разу загадково й хитро, навіть трохи визивно.— Знаєте,— сказав він,— я хотів розповісти вам, між іншим, деякі подробиці того, про що я писав вам. Мова про фракійські малюнки IV століття до нашої ери, пригадуєте? Тепер можу твердити напевно, що деякими елементами ці малюнки на диво нагадують тогочасні етруські.
— Леле! — сплеснув руками П'єтро Фальконе.— Ви, товаришу, знову заінтригували мене. Фракійські малюнки дуже нагадують етруські! Уявляєте, що може вийти з цього? Переворот в усталених поглядах на історію античного світу, виверження вулкана в самому центрі Рима!
— Ми повинні зробити з вами грунтовний аналіз кожного малюнка, елемент за елементом,— мовив Авакум.
— Легко сказати! — у відчаї похитав головою Фальконе.— А чи уявляєте ви собі, що це означає? Яке море роботи чекає нас?
Він сердито махнув рукою і, не дочекавшись відповіді, побіг до шаф і притьмом почав знімати з полиць різні грубі книги, ще грубші теки та альбоми.
— Це треба переглянути! — казав він щоразу, кидаючи на стіл каталог на тисячу сторінок або альбом з двома тисячами фотографій.
Книжкова купа росла, мало не сягаючи стелі.
— Ми переглянемо все це аркуш за аркушем! — неначе погрожував комусь Фальконе.— Що ви скажете, друже Роберто?
— Я? — здригнувся Роберто Тоцці.— Прошу вас, синьйоре Фальконе, здається мені, ви знаєте, що я фахівець із середньовічного мистецтва!
— Тоді ви відповідатимете за викрадення «Данаї». Я казав вам свого часу, Роберто, що з вашим середньовіччям ви нікуди не дійдете. Тобто дійдете до лави підсудних або до черги безробітних!
— В ті часи не крали! — зітхнув Роберто Тоцці. В його зітханні відчувався сум за минулим.
— Не впадайте у відчай! — втішив його Фальконе.— Якщо мене оберуть мером, я запропоную римським робітникам і студентам чергувати ночами біля галерей і музеїв. Уявляєте собі? Вони і танцюватимуть, і охоронятимуть національні святощі від гангстерів! Вірте в майбутнє, друже! — Він подивився на Авакума.— Приступімо до роботи?
— Боюсь, якщо приступимо, ви спізнитесь на свої передвиборчі зустрічі! — усміхнувся Авакум.
— Є гака небезпека,— сумно похитав головою Фальконе. Подумавши, він додав: — Тоді розпочинайте самі!
— А може, завтра? — спитав Авакум.
— Однаково я буду зайнятий! — відповів Фальконе.— Завтра в мене засідання в Центральному Комітеті, отже, доведеться вам працювати самому.
— В такому разі,— сказав Авакум,— я доберу матеріали, а коли ви повернетесь, ми дослідимо їх разом.
— Чудова думка! — зрадів Фальконе.— Крім того, завтра прийде сюди моя економка, отже, ви не будете зовсім самі. Вона приготує вам каву. Тільки сажотруси можуть перешкодити вам, але не більш як на п'ятдесят хвилин.
— Профілактика коминів? — усміхнувся Авакум.
— Еге ж,— кинув Фальконе.— Завтра наша черга. Якщо я кандидат у мери, доводиться дотримуватися зразкового порядку, нічого не вдієш!
— Авжеж! — погодився Авакум.— Якось витерпимо! Адже кажуть, що сажотруси приносять щастя.
— В народі є таке повір'я,— засміявся Фальконе.— Вчора перший секретар міського комітету, виходячи вранці з дому, зустрів цілий гурт сажотрусів.
— Це зветься призвісткою,— весело сказав Авакум.— Ми дозволимо собі з синьйором Роберто Тоцці випити заздалегідь за вашу перемогу.
По дорозі до п'яцца Навона Авакум завернув до найближчого поштового відділення і попросив Роберто Тоцці зачекати його кілька хвилин. Коли вийшов звідти, вираз його обличчя став холодний і непроникний, тільки в глибині очей поблискували лукаві вогники.