винтовка т>=лько засм>=€всь.

Ч Ќехай, Ч каже, Ч б’Ї на здоров’Ї! –оз’њхались. л€не ѕетро, аж >= коваль €кийсь тут вештаЇтьс€ з молотом на плечах.

Ч “и запорозька сторона, ќстапе? Ч питаЇ в його в>=вчар з ц>=пком.

Ч ўоб вони, Ч каже, Ч виздихали тоб>= вс>= до одного, т>=њ запорожц>=!

Ч як! «а що се?

Ч «а що? за що!.. м! —казано Ч не в>=р ж>=нц>=, €к чужому собац>=!

Ч …о? ўоб то оце запорожець та почав до жiнок липнути?

Ч ге! “и ще не знаЇш сих пройдисвiтiв! —е, коли хочеш знати, самi паливоди!

Ч …о?

Ч I не йо! ”чора зазвали мене до коша, буц>=м >= добр>=. Ђќсь там се да те треба нам перековати, а в нас такого дотепного ковал€ й зроду не булої, Ч та й давай мене поштувати. я ж там п’ю та бенкетую, а вони в мене в господ>= лихо ко€ть. ¬ертаюсь ранком, проспавшись, аж дома вже походжено.

Ч “а то тобi на похмiлл€ так iздалось, брате.

Ч Iздалось! Ч аж крикнув коваль. Ч ј це ж €к тобi здастьс€? ѕитаю в Iвас€: Ђ« ким же ви, синку, без мене вечер€ли?ї ј вона, сука, вже й перехоплюЇ: Ђ« богом, скажи, …васю, з богом!ї ј дитина, зв>=сно, мале, лукавства не знаЇ, погл€нуло на нењ та й питаЇ: Ђ’>=ба ж мамо, то бог, що в червон>=м жупан>=?ї

ѕроњхали й мимо сих. ўо ближче к царському намету, то все трудн>=ш було пробиратись. оло намету б’ють у бубни, а тут пром>=ж народом ход€ть окличники да все кричать: Ђ” раду! ” раду! ” раду!ї ’оть народ >= без окличник>=в зв>=дусюди мов плав пливе ј найб>=льш претьс€ того мужицтва.

Ч Ќу, вже, брате, Ч каже >=нший, Ч з порожн>=ми кишен€ми до ж>=нок не вернемось!

ј другий, см>=ючись:

Ч «аробимо лучче, н>=ж на косовиц>=! Ѕач, у €ких пани кармазинах, €к>= тил€ги п>=д золотом та п>=д ср>=блом понад>=вали! јж хр€стить! ”се наше буде!

Ч “а й коло крамних комор руки погр>=Їмо! азали запорожц>=, що все пор>=вну м>=ж миром под>=л€ть.

л€не ѕетро, аж тут м>=ж мужиками тиснетьс€ й “арас —урмач.

Ч <= ти, Ч каже, Ч отсе супротив —омка й панотц€?

ј той:

Ч —пасиб>= вельможному пану —омков>=! —пасиб>= й твоЇму панотцев>=! ¬и звикли обирати гетьмана т>=лько козацькими голосами, а тепер >= наш м>=щанський речник чогось на рад>= стоњть! Ч да й пот€г дал>=.

ќсь уњжджають наш>= у саме колесо в>=щове. ”з€ли козаки од њх кон>=. “ут уже були сам>= козаки, так зараз >= дали винтовц>= дорогу, а за винтовкою й ѕетро з „ереванем пробравсь. <=нш>=, зустр>=вшись, тисли винтовку за руку. ¬>=н т>=лько, всм>=хаючись, клан€всь.

л€не ѕетро, аж пом>=ж старшиною козацькою т>=лько де-не-де видно у ком>=р>= червону стр>=чку: усе повипускали голуб>=њ. ќшибло його страхом: тут щось недобре скомпоновано!

<= „еревань щось пом>=рковав. ќбернувсь до ¬асил€ Ќевольника:

Ч ќт, бгате ¬асилю, €ка тут чудна мода завелась на стьожки! ” нас червон>=, а тут Ч дивись Ч усе блакитн>=!

ј той похитав головою да т>=лько:

Ч ќх, боже правий, боже правий!

ѕробравсь винтовка у саму перву лаву, м>=ж полковники, сотники да осаули, судд>= полков>= да обозн>=њ з хорунжими. “ут >= писар>= сто€ли з каламар€ми й б>=лим папером. ѕосеред колеса, Ч а колесо одзначили таке, що з одного краю до другого ледв>= можна було що почути, €кби перекликнутис€, Ч так посеред колеса сто€в ст>=л п>=д турецьким килимом. Ќа стол>= лежала булава Ѕрюховецького з бунчуком >= корогвою. —ам Ѕрюховецький сто€в у голубому жупан>= перед своњх запорожц>=в. “ут уже в>=н був не той, що в –омановському ут>=: позирав гордо, по-гетьманськи, >= т>=лько всм>=хавсь, уз€вшись у боки.

јле ось кр>=зь царський намет ув>=йшов >= —омко з своЇю старшиною Ч ус>= в панцирах >= мисюрках, з шабл€ми й келепами, €к до бою. ” руках —омко держить золоту булаву Ѕогданову; над ним розпустили хорунж>= >= бунчуков>= в>=йськову корогов >= бунчук. fва тимпанники стали перед його з ср>=бними бубнами.

Ђордий, пишний >= розумом високий гетьман! Ч подумав ѕетро. Ч fа на кого ти опираЇшс€, коли б ти т>=лько в>=дав! fи€вол давно вже одлучив од тебе в>=рн>=њ душ>=!.. ѕо тонк>=й криз>= ступаЇш ти на свого ворога… аль мен>= тебе, золота голово, хоть ти й перепинив мен>= дорогу!ї

“ак думав Ўраменко, сто€чи позад винтовки. ј кругом радного колеса крик >= гом>=н такий, мов „орне море граЇ. ќднак почув —омко, €к закричали йому брюховц>=:

Ч ѕоложи й ти булаву! ѕоложи бунчук >= корогов, пере€славський крамарю!

—омко звел>=в ударити своњм тимпанникам у ср>=бн>= бубни. ”щухнув трохи галас. ¬>=н тод>= голосом чистим >= поважним, мов у золоту трубу, протрубив:

Ч Ќе положу! Ќехай скажуть мен>= моњ п>=дручники (>= погл€нув гордо на обидва боки). ј вас, голодранц>=в, € не знаю, зв>=дки ви втерлись м>=ж козацьке лицарство!

Ѕоже! як схопитьс€ івалт! <=нш>= вже совались >=з колеса наперед, щоб зчинити бой; бо с>=човики, хоть прийшли й без оружж€, €к сказав њм кн€зь, да припасли по кийку п>=д полою. ћоже б, без буч>= й не об>=йшлось, да сив>=њ д>=ди, батьки с>=чов>=њ, стоючи перед братчик>=в, зупинили.

Ч —т>=йте, Ч кажуть, Ч д>=ти, ст>=йте, ладу жд>=те!

ј з боку —омкового старий Ўрам, стоючи у перв>=й лав>=, погл€нув на обидва боки, на своЇњ сторони старшину, да й каже:

Ч Ѕачте, д>=ти, з ким нам довелось важитись за гетьманство! „и достойн>= ж с>= буњ вепри дн>=пров>=њ, щоб трактовать з ними по-людськи? Ўаблею ми з ними розправимось! Ўаблею та гарматами протверезимо сих п’€ниць н>=кчемних!