Ч уди ж се њм була далека дорога? Ч спитав ѕетро.

Ч ” „орну ору, бгатику, Ч каже „еревань. Ч fодержав таки ирило “ур свого слова, що все хваливсь тою „орною орою. я про все розпитав, бенкетуючи з ними за вечерею. ѕопились вразьк>= запорожц>= так, що й повивертались у садку на трав>=. fумав, що ще й завтра будуть у мене похмел€тись; устану вранц>=, аж њх >= сл>=д простиг: такий народ! “ак розказував ирило “ур за вечерею: Ђя, Ч каже, Ч з самого першу хот>=в направити братчик>=в на добру дорогу, щоб —омка з гетьманства не спихали, так що ж, коли <=ванцев>= сам чорт помагаЇ? ”же €кими € шл€хами до с>=човоњ громади не заходив! “ак н>=, та й год>=! ќт, Ч каже, Ч бачучи, що вже тут чорт€ка заварив соб>= кашу, що вже —омков>= >= в сто гол>=в помоги не видумаЇш, махнув рукою, та, щоб не бачити того лиха >= не чути про його, >= хот>=в ото з’њхати з ”крањни. “ак от же, Ч каже, Ч нечистий п>=дсунув п>=д н>=с вашу кралю. “епер уже сп>=вайте, Ч каже, Ч —омков>= в>=чную пам’€ть: не сьогодн>=, так завтра пол€же його золота голова…ї “ак чи п>=ймеш ти, бгатику, в>=ри? як розказував про —омка, то наче >= всм>=хаЇтьс€ вразький запорожець, а сльоза в ложку т>=лько Ч кап!

Ч “ак отеЇ в>=н, Ч каже ѕетро, Ч >= сестру, й мат>=р покинув дл€ тоњ „орноњ ори?

Ч ћи, бгате, в його питали: Ђяк же ти зоставив свою мат>=р одну з дочкою при старост>=?ї Ч Ђўо, Ч каже, Ч козаков>= мат>=р? Ќаша мати Ч в>=йна з бусурманами, наша сестра Ч гостра шаблюка! «оставив € њм грошей, буде з њх, поки жив>=; а запорожц€ господь сотворив не дл€ зап>=чка!ї Ч ќтакий химерник!

“ак, розпитуючись да розмовл€ючи, >= не зчулись, €к настала об>=дн€ година. оли ж саме перед об>=дом шасть у хату ¬асиль Ќевольник >= веде за собою сл>=дом божого чолов>=ка. ’одив старий на торг у ињв да, попавши там десь д>=дус€, зараз >= загарбав його до „ереван€: дуже кохавсь „еревань у його сп>=вах. як же то зрад>=в ¬асиль Ќевольник, побачивши Ўраменка! “о з того, то з другого боку зайде, розставить руки, здвигне плечима >=, бачс€, сам соб>= не йме в>=ри. <= божий чолов>=к зрад>=в: аж усм>=хавсь, облапуючи кругом ѕетра.

ўе весел>=ш почали тод>= гомон>=ти. Ћес€ щебетала, €к ласт>=вочка. ѕ>=сл€ об>=да божий чолов>=к >=грав >= сп>=вав ус€ких поважних п>=сень. ј €к одходив >=з ’марища, ѕетро положив йому гаман грошей за пазуху на викуп невольника з невол>=, за панотцеву душу.

Ч —мутно мен>=, Ч каже божому чолов>=ков>=, Ч що в св>=т>= ледащо пануЇ, а добре за працю й за горе не маЇ жодноњ награди!

Ч Ќе кажи так, синку, Ч дав одв>=т божий чолов>=к, Ч ус€кому Їсть сво€ кара >= награда од бога.

Ч як же? Ч каже ѕетро. Ч <=ванець ось вознесен, а —омко з моњм панотцем г>=ркую випили.

ј божий чолов>=к:

Ч <=ванц€ бог гр>=хом уже покарав; а праведному чолов>=ков>= €коњ треба в св>=т>= награди? етьманство, багатство або верх над ворогом? f>=ти т>=лько ган€ютьс€ за такими ц€цьками; а хто хоть раз загл€нув через край св>=ту, той >=ншого блага бажаЇ… ЌемаЇ, кажеш, награди! «а що награди? «а те, що в мене душа лучча от моњх ближн>=х? ј се ж х>=ба мала милость господн€? ћала милость, що мо€ душа см>=Ї >= зможе таке, що >=ншому й не приснитьс€?.. <=нший >=ще скаже, що такий чолов>=к, €к тв>=й панотець, уган€Ї за славою! ’имера! —лави треба миров>=, а не тому, хто славен. ћир нехай навчаЇтьс€ добру, слухаючи, €к оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у бога!

“ак проглаголавши, замовк старий, похилив голову, >= загадавсь. <= вс>= задумались од його реч>=. fал>= поклонивсь божий чолов>=к на вс>= сторони >= п>=шов з хати, почепивши через плече бандуру.

ј ѕетро >= оставсь у „ереван€, €к у своњй сем’њ. „еревань йому став тепер за батька, а „ереваниха за мат>=р. —тали жити вкуп>= люб’€зно да при€зно.

Ќу, сього вже хоть >= не казати, що, зождавши п>=вроку, чи що, почали думати й про вес>=ллЇ. <=ще не гаразд >= весна розгул€лась, >=ще й вишеньки в саду в Ћес>= не одцв>=лись, а вже ѕетро >=з Ћесею >= в пар>=.

“ак-то усе те лихо минулось, мов приснилось. яке то воно страшне ус€кому здавалось! ј от же, €к не божа вол€, то њх >= не зачепило. —е так, €к от >=нколи схопитьс€ заверюха Ч громом гримить, в>=тром бурхаЇ, св>=ту божого не видно; поламле старе дерево, повиворочуЇ з кор>=ннЇм дуби й берези: а чому указав господь рости й цв>=сти, те й останетьс€, >= красуЇтьс€ >= весело да пишно, мов >=зроду й хуртовини не бачило.

– <=Ќ:№ –

“екст зв>=рено з виданн€м: ул>=ш ѕ.ќ. “вори: ” 2 т. Ч .: fн>=про, 1990. Ч “. 2: „орна рада: ’рон>=ка 1663 року; ќпов>=данн€; fраматичн>= твори; —татт>= та реценз>=њ.

Ќаб>=р: ќлесь ќбертас

лектронне форматуванн€: ћаксим “арнавський

ќриг>=нальний текст вз€то з б>=бл>=отеки <=”—:

www.utoronto.ca/elul

” *.txt форматував ¬>=тал>=й —топчанський

‘айл вз€то з е-б>=бл>=отеки “„тиво”

www.chtyvo.org.ua