Чтение книги Фауст страница 17

Гете Иоганн Вольфганг

Шрифт:

Фауст(прокинувся)Це що ж, я знов в оману дався?Знов духів рій без сліду зник,Почезла чортова мана вся,Та й пудель теж кудись утік!

Кабінет Фауста

Фауст і Мефістофель.

ФаустХто там? Заходь! Чи ж мук іще не досить?МефістофельЦе я. ФаустЗаходь!МефістофельХто хоче, тричі просить.ФаустЗаходь же!МефістофельОт за це люблю;Дійдем до злагоди ми духом.Дивись, яким прийшов я зухом:В червець убрався, в блаватас,Плащем обвинувся єдвабним, [27] Вдяг капелюх з пером привабнимЩе й шпагу замашну припас.Послухай дружньої поради,Вдягни й собі такі наряди,Покинь нікчемні заняття, —Узнаєш, що таке життя.

… В червець убрався, в блаватас, /Плащем обвинувся єдвабним… – Червець – червона, блаватас – блакитна шовкова тканина (примітка М. Лукаша), єдвабний – шовковий. Якщо спочатку Мефістофель з'явився в одязі «мандрівного схоласта» і програв учений двобій з Фаустом, то тут він одягнувся «як шляхетний пан» («edler Junker»), бажаючи показати, що тепер не збирається з ним сперечатися.

ФаустШкода мені у шати ті вбиратись,Турбот життя й на них лежить печать.Я застарий, щоб тільки гратись,Замолодий, щоб не бажать.Чого ж мені од світу ждати?І що той світ спроможний дати?Страждай, терпи! Терпи, страждай! —Цей спів я чую щохвилини,І щогодини, і щодниниУсе життя – із краю в край.Прокинувся уранці – і тривога,Печаль гірка мене уже тіснить,Що весь цей день не дасть мені здійснитьНі одного бажання, ні одного…Найменший проблиск щастя вразВід злої критики погасне,Зникає видиво прекраснеЗа тисяччю гидких гримас…Нічною зрадною добоюЯ в ліжко з острахом іду —І тут мені нема спокоюОд снів, що сняться на біду.А Бог той, що живе в меніІ сили збуджує духовні,Громадить їх бентежно в глибині,Та вийти не дає назовні.Онавіснів мені тягар буття —Я кличу смерть, ненавиджу життя. МефістофельТа хто ж бажає смерті прибуття?ФаустБлаженний той, кому у сяйві славиВона чоло у лавр зав'є кривавий,Кого знайде серед гулянкиВ обіймах дівчини-коханки.Чому не вмер я в захваті в ту мить,Як Дух Землі мені явився!МефістофельІ все-таки якогось трунку спитьТи тої ночі не рішився. ФаустЯк бачиться, ти любиш шпигувать.МефістофельХоч не всевіда я, а дещо можу знать.ФаустТоді від пориву страшногоСпинив мене знайомий спів,І спомин днів дитинства могоІще раз душу обманив…Клену ж я все, що нас тримаєВ тенетах марев і оман,Клену я все, що нам скрашаєЖиття земного тужний бран!Прокльон бучному гордуванню,Що дух ним сам себе п'янить,Прокльон людському сліпуванню,Що нас обманює щомить!Прокльон вам, мрії славолюбні,Бажання ввічнити ім'я,Прокльон вам, пута злудні, згубні —Робота, влада і сім'я!Прокляття золоту, мамоні,Що завдає нам тьму турботАбо колише нас на лоніРозкошолюбних насолод!Я шлю прокльон любові щирій,Смачному соку виногрон,Я шлю прокльон надії, вірі,Й терпінню надто шлю прокльон! Хор духів(незримо)Жаль! Жаль!Розбив ти його,Прекрасний світ,Ударом руки —Розбив на друзки!То вчинок півбога!Ми зносимУламки у вічне Нічого,ГолосимПо загинулій красі.Сильніший,Як земнородні всі,ПишнішийСвіт побудуй,Побудуй його в серці своїм!І прямуйШляхом новимЗ духом ясним,І чарівнішийСпів наш почуй! МефістофельМої малятаМудрі до ката.Чуєш, як до втіх і діїРадять, мов старії?Звуть тебе в світиЗ цеї самоти,Що від неї кров німіє,Розум туманіє.Кинь панькатись із вічною журбою,Що круком серце рве тобі з грудей.Відчуєш ти, оточений юрбою,Що й ти людина між людей.Не хочу я, правда, рівнятьТебе до того наброду.Я сам не великого роду;Але, коли схочеш пристатьДо мене в життєвій дорозі,То буду тобі по змозіТоваришем вірним,Слугою покірним,А хочеш – і псом,Безмежно відданим рабом. ФаустЯкої ж ти від мене хочеш плати?МефістофельТого часу ще досить довго ждати.ФаустНі, ні! Ти, чорте, егоїст,І так не зробиш, Бога ради,Комусь другому щось в користь.Кажи, якої хочеш плати,А то не буду і наймати.МефістофельЯ маю тут тобі у всім служить,Скоряючись завжди твойому слову.Коли ж ми там зустрінемося знову —Ти мусиш те ж мені робить.