Private-Bookers
Квіти для Елджернона
вернуться

Кіз Деніел

Шрифт:

Але й інші речі проникають у мою свідомість також. Іноді я заплющую очі й дуже чітко все бачу. Так, сьогодні вранці, коли я прокинувся, то залишився лежати в ліжку з розплющеними очима. У мене було таке враження, ніби у стінках моєї свідомості відкрився великий отвір, і я зміг вийти крізь нього назовні… Моя думка полинула дуже далеко, у ті часи, коли я почав працювати в пекарні Доннера. Я побачив вулицю, на якій стоїть пекарня. Спочатку картина здалася мені розмазаною, потім на ній почали з’являтися плями окремих речей, такі реальні, що я бачив їх просто перед собою, але інші речі залишалися розмазаними, і я не розумів…

Я побачив маленького старого чоловіка з дитячим возиком, на якому лежала вугільна жаровня, я відчув пахощі підсмажених каштанів, побачив сніг під ногами. Молодий хлопець, худий, із широко розплющеними очима, з переляканим виразом на обличчі дивиться на вивіску над пекарнею. Що вона каже? Її літери змазані й розташовані так, що, здається, не мають сенсу. Тепер я знаю, що вивіска означає пекарню Доннера, але, дивлячись на неї назад у своїй пам’яті, я не можу прочитати літери очима того молодика. Вивіска не має для нього глузду. Я думаю, той хлопець із переляканим поглядом на обличчі – то я.

Яскраві неонові лампи. Різдвяні ялинки й рознощики на тротуарах. Люди в пальтах із піднятими комірами й шарфами, що обмотують шиї. Але в нього немає рукавичок. Руки йому мерзнуть, і він опускає на хідник важкий вузол із коричневими паперовими пакетами. Він зупинився й дивиться на маленькі механічні іграшки, які накручує вуличний рознощик – ведмідь, що то падає, то знову спинається на ноги, собаку, який підстрибує, тюленя, що відкидає м’яч кінчиком носа. Іграшки падають, підстрибують, крутяться. Якби він мав такі іграшки у власному володінні, то був би найщасливішим хлопцем у світі.

Він хоче попросити червонопикого рознощика, чиї пальці стримлять крізь дірки в коричневих рукавицях, щоб той дозволив йому на мить потримати в руках ведмедика, який то падає, то підстрибує, проте не наважується. Підіймає вузол із паперовими пакетами й закидає його собі за плече. Він худий, але руки в нього стали сильними за багато років тяжкої праці.

– Чарлі! Чарлі! Наш Чарлі!

Навколо нього утворюється гурточок дітей, що сміються й дражнять його, немов цуценята, які хапають його за пальці ніг. Чарлі усміхається їм. Він хотів би опустити свій клумак і погратися з ними, та, коли він про це подумав, йому защеміла шкіра на спині, й він зрозумів, що старші діти почали кидати в нього всілякими речами.

Повертаючись до пекарні, він побачив кілька хлопців, що стояли в темному проході.

– Гляньте, онде він, Чарлі!

– Гей, Чарлі, що там у тебе? Хочеш, кинемо кості?

– Ходи до нас, ми тебе не скривдимо!

Але щось було в тому темному проході, й від того сміху йому знов заболіла спина. Він намагається пригадати, що то було, але пригадує лише бруд і сечу на своєму одязі і як сварився дядько Герман, коли він прийшов додому весь заляпаний усілякою гиддю, і як дядько Герман вибіг на вулицю з молотком у руці, щоб покарати хлопців, що таке з ним учинили. Чарлі поточився від хлопців, які сміялися в темній підворітні, й випустив із рук свій клумак. Підхопив його й бігцем повернувся до пекарні.

– Чого ти так затримався, Чарлі? – кричить Джімпі з дверей у задній частині пекарні.

Чарлі протискається крізь обертові двері до пекарні й кладе свій клумак на один із полозків, що спускаються в підвал. Він прихиляється до стіни, запхавши руки до кишень.

Йому подобається тут, у пекарні, де підлога, притрушена борошном, біліша, ніж закопчені сажею стіни й стеля.

Товсті підошви його високих черевиків теж у білому борошні, борошно набилося йому у шви та в отвори для шнурків, а також йому під нігті й потріскану шкіру його мозолястих рук.

Він розслаблюється тут, прихилившись навпочіпки до стіни, відкинувшись назад так, що бейсбольна кепка наповзає на очі. Йому подобаються запахи борошна, солодкого тіста, хліба, булочок і тістечок, що випікаються в печі. Піч потріскує і навіює йому сон.

Солодкі пахощі, тепло… сон.

Раптом він падає, згинається всім тілом, б’ється головою об стіну. Хтось, проходячи повз нього, вибив йому ноги з-під тіла.

Це все, що мені вдається пригадати. Я бачу це дуже ясно, але не розумію, чому так сталося. Схожі почуття опановували мене в кіно. Спочатку я ніколи не розумів, щ'o відбувається, бо вони крутили його надто швидко, але після того, як я дивився цей фільм три або чотири рази, я починав розуміти, щ'o вони хочуть сказати. Піду до доктора Штрауса й усе в нього розпитаю.

14 квітня

Доктор Штраус сказав мені, що я повинен зберігати спогади, такі як ті, що навідали мене вчора, й записувати їх на папір. Потім, коли я прийду до його кабінету, ми зможемо про них поговорити.

Доктор Штраус – психіатр і нейрохірург. Я цього не знав. Думав, що він звичайнісінький лікар. Та, коли цього ранку я прийшов у його кабінет, він розповів мені, як важливо для мене дізнаватися щось про себе, аби зрозуміти свої проблеми. Я сказав, що не маю ніяких проблем. Він засміявся, а тоді підвівся зі стільця й підійшов до вікна.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • ...

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка