– Людям здається, що вони змінюють події, – задумливо сказала Настя, – проте іноді події змінюють людей. Зрозумів?

– Мамо, як там бабуня? – Геннадій змінив тему розмови.

– Вчора я їй не змогла додзвонитися.

– Коли сьогодні будеш з нею розмовляти, дай мені слухавку, – попросив матір. – Здається, я знайшов аргументи, щоб переконати її повернутися додому. Добре?

– Гаразд, – Настя підвелася. – Ти відпочивай, а я піду в аптеку. Головне – не хвилюйся через дрібниці. Усе у нас буде добре.

Іванна зайшла до братової кімнати. В руках, як завжди, пакетик з чіпсами «Люкс».

– Чебурек! – привітно озвався до неї Геннадій. – Ти все така ж, жуєш усяку гидоту, а потім дивуєшся, чому повнієш.

– Жую, бо не снідала, а від смаженої картоплі багато кіло не додасться, – пояснила дівчина, хрумкаючи чіпсами. – Хоч раз сам, а то завжди хтось сидить у тебе.

– Так я ж хворий, – посміхнувся брат, – а ти не хочеш бути моєю доглядальницею.

– У тебе є особиста доглядальниця, – парувала Іванна, натякаючи на Оксану. – Пригощайся, – простягла пакетик, – смачно, з беконом!

– З ароматизатором, там бекон і поруч не лежав.

– Помітна школа твоєї подруги: це не можна, те не можна, там бактерії, там глисти, там сальмонела. Послухати її – так нічого не можна їсти. І як ти все це терпиш?

– Покохаєш сама, тоді зрозумієш.

– Хай я крізь землю провалюся, ніж покохаю таку чистоплюйку!

– Даймо спокій і Оксані, і нашим стосункам, – промовив брат, – краще розкажи, як ти тут жила. Сумувала без мене?

– Хвилювалася, щоб тебе, дурнику, не вбили «беркутівці».

– Якби убили, то тобі залишилася б моя кімната, – пожартував Геннадій.

– Дурень набитий, і все! – усміхнулася сестра, і на круглих щоках з’явилися ямочки. – Навіщо мені твоя смерть, коли батьки трохи вже накопичили коштів, збираються взяти ще кредит і купити тобі окрему квартиру. Це мені нічого не світить, окрім кімнатки між бабусиними апартаментами та батьківськими.

– Вийдеш заміж за багатого мена, з власним житлом…

– Ага! – перебила його сестра. – З моєю зовнішністю? Ось дивлюсь я на тебе і думаю: чому природа така несправедлива? Ти – чоловік, якому можна трішки відрізнятися від мавпи, щоб любили жінки, проте тебе природа наділила кращими рисами від батьків, а мені залишила найгірше. Чому так?

– Не мели дурниць. Ти у мене найкраща сестра!

– Проїхали! – сказала Іванна й зіжмакала в руці порожній пакет. – Поки ми наодинці, зізнайся найкращій сестрі, скільки грошенят заробив на Майдані? – запитала стишеним голосом. – Я не Оксанка, клянчити не буду.

– Ти що?! – здивовано спитав брат. – Я стояв за ідею, а не за гроші!

– Ой! – махнула рукою дівчина. – Усі знають, що платили добре і майданівцям, і антимайданівцям. З нашого технікуму хлопець стояв на мітингах від Партії регіонів, так привіз тридцять тисяч гривень, а були й такі, що заробили по п’ятдесят тисяч. А вам платили в баксах? Правда, що ваші протести проплачувала Америка?

– Це так вам піднесли інформацію в технікумі?

– Та це кожна дитина знає! Ніхто безкоштовно не стояв! Усім вам платили.

– А коли збиралося півмільйона людей, то їм теж платили?

– Це ти повинен мені розказати, – мовила Іванна. – Гадаю, що їм нічого не дали, а тих, хто щодня стоїть, проплачували.

– Моя дурненька сестричка, – зітхнув Геннадій, – ми відстоювали свою свободу, яка дорого коштує, але її ціна не вимірюється грошовим еквівалентом. За неї заплачено людськими життями та пролитою кров’ю.

– Це лише красиві слова. Я ж тобі до кишені не лізу, то можеш зізнатися про свій заробіток, я нікому не скажу.

– Не мели дурниць! – роздратувався брат. – Якщо чогось не розумієш, то я розкажу, розжую і в рот покладу. У мене нема ніяких грошей, бо ніхто не платив, а якщо хочеш щось інше дізнатися, то запитуй.

– Не хочеш казати, то й не треба, – погодилася сестра. – Скажи мені чесно: тобі не страшно було стояти з бендерівцями разом?

– З ким? – розсміявся брат. – З бендерівцями?! Та ти навіть слово неправильно вимовляєш! З бандерівцями, – Геннадій зробив наголос на «а». – Ти хоч знаєш, хто такий Бандера?

– Степан Бандера вбивав українців, бандерівці вкидали дітей у колодязі, а їхніх батьків знищували, розстрілювали, розпанахували животи. Бандерівці ненавиділи українців. Спитай будь-яку бабцю, вона тобі розкаже, як наші люди боялися їхати на роботу на Західну Україну за розподілом після навчання. І не треба мені розповідати, що пишуть у книжках, що тобі наплели такі, як Марк, – роздратовано сказала дівчина.

– Іванно, ти погано знаєш історію, – спокійно мовив Гена. – Чи знаєш ти, що Степан Бандера був із набожної родини?