— Я, — кажу, — ще ніколи не бігав по шльондрах.

— Я теж, — каже Артур.

Саша й Антоніо недвозначно переглянулись, з чого я зробив висновки, що вони у масажисток та студенток постійні клієнти.

— У нашу страшну й прагматичну добу стаціонарну дівчину заводити не можна.

— Чому не можна, — запитав я.

— Тому що на цей відповідальний крок необхідно затрачати максимум зусиль, а от дасть вона тобі чи ні — питання.

— А любов? А що, як вона любить? — закотив я очі, імітуючи любов.

— А любов, чувак, це розкіш, яку можуть собі дозволити одиниці.

Коротше, грошей у нас майже не виявилось, тому ми вирішили виміняти проститутку на «Волгу».

Салоном виявилась звичайна трикімнатна квартира. Двері нам відчинив типовий порнокороль, тільки з прибалтійським акцентом. Схожий той король був на Омара Шаріфа, видатного голлівудського актора.

— У нас година коштує тридцять п’ять доларів, якщо хочте поки члени не повсихаються — це коштує стольник.

— А «Волга» підійде? — несміливо питаюсь я.

— Якщо з усіма пристанями й пароплавами, — виявив свою нікчемну дотепність мужик, — то да!

— Ні, — кажу, — звичайна «Волга».

— Хлопці, — нервує порнокороль, — якщо немає грошей, уйобуйте звідси.

— Ні-ні, — каже Артур, — гроші є. Просто нам бартером зручніше.

— Ні, — відгавкується Омар Шаріф, зав’язуючи смугастий халат, — тільки гроші.

— Ти чо’, мужик, — почав нервувати вже Антоніо, — «Волга». По своїх каналах сплавиш її баксів за триста. Нормальна «Волга».

— Та на ній, — кажу, — самого Макса возили.

— Якого ще Макса, — не зрозумів король.

— Лавітє тачку, Максу всаділі нож в живот… — процитував я Касту, — це ж класика.

— Блядь, — здався мужик, — показуйте «Волгу».

Ми спустились униз. Унизу нас чекала розйобана «Волга». Мужик у самому халаті, з під якого стирчало волосся, обдивився тачку, розмірковуючи, чухав собі зад, потім недовірливо глянув на нас.

— Де спиздили?

— На Майдані.

— Де?! — порнокороль був уражений. — Добре, хлопці, тільки з поваги до вашого героїзму…

Ми піднялися нагору, нам запропонували трьох чи чотирьох студенток на вибір. Асортимент був не найкращий. Студенткам було років по двадцять п’ять, а то навіть тридцять.

— Ця, — Саша тицьнув пальцем на більш нормальну.

— Тільки не вбийте її, — процідив нам мужик.

— Я з ними не поїду! — залементувала подорва.

— Дура, — крикнув на неї Омар, — хто тебе питає.

<empty-line/>

— И хлеб в тарелочке скрипел! — переможно вигукнув Антоніо.

Цинічно відчинивши «Волгу», ми поїхали на ній до Саші. Потрапити до його помешкання нам не вдалося, а все через ключі, які Саша погнув, відчиняючи «Волгу». Тепер уже нервувати почала студентка.

— Спокійно, маленька, все буде тіп-топ, — заспокоював її Артур. — Поїхали до мене. Щоправда, у мене дідусь довгий час жив, але зараз він у лікарні, однак у хаті безлад. Якщо не гребуєте…

— А чого він у лікарні, — спитав я.

— У нього фекалотоксикоз.

— А це що?

— Як би тобі пояснити. Розумієш, у мого діда склероз. Він от-от помре, а окрім склерозу він має надто потужний сфінктер. Дід мій здатен подовгу утримувати гівно у своєму кишечнику. І ось одного разу він забув геть усе. І навіть те, що йому треба інколи випорожнятися. Сидів він чотири дні перед телевізором і не срав. А потім щось там прорвало, і все гівно потрапило до всяких там залоз, шлунку. Розумієш?

— Розумію, — хитаю я головою.

— І що цікаво, — додав він, — що ні грама назовні.

Оце, я розумію, витримка.

— Я не поїду до нього, — сказала студентка.

— Тобі шо папка сказав? — поставив риторичне запитання Саша.

— А шо?

— А те, що ти дура і тебе ніхто не питає.

З Дарниці ми поїхали на Воскресенку, а точніше — на Кибальчича. Біля кінотеатру «Аврора» у нас закінчився бензин, тому довелось пиляти пішки.

Десь о третій годині ночі ми дійшли до помешкання Артура.

Заварили собі кави, напоїли кавою шлюху, і Антоніо попрохав ту роздягтися.

— Роздягнись, — каже Антоніо.

— Я сісняюсь, — заплакала студентка.

— Не пойняв, — не зрозумів Саша.

Я, обперши батарею, тихцем покурював, і мені було боляче дивитися на цю студентку.

Ось так сидячи, я і заснув. Коли прокинувся, то зрозумів, що вже давно ранок і що я весь зіпрів. Страшенно боліла голова. Я обійшов квартиру, нікого не угледів, лише студентка дивилася телевізор.

— А де, — питаюсь, — усі?