Терміти Міста вбили всіх своїх Богів, окрім першого та останнього. Перший Бог Міста Термітів такий старезний, що вбивати його нема сенсу — нешкідливий він. Останнього Бога всі бояться, а тому не вбивають. Чекають, поки Місто стане остаточним. Вбиті Боги є у кожному термітнику; іноді їх переносять з місця на місце і дивляться, чи не виникне з розташування вбитих Богів знак Довершеного Терміта. Кажуть, що колись, у прадавні світанкові часи Міста, терміти бачили одну зі щелеп цього таємничого знаку. Щелепа була така довершена, що терміти з нульовим типом мислення від захвату припинили будувати хідники. Два термітники при цьому вимерли від перенаселення. Отже, на запитання — що таке Прекрасне? — мешканці Міста відповідають: згадка про Довершену Щелепу. Це єдина згадка, яка вносить дискусію у стрункі лави термітів з нульовим мисленням. Деякі з них у простоті своїй вважають, що майбуття буде сірішим за сьогодення, бо повний Довершений Терміт є ще прекраснішим за свою Щелепу. Канонічна легенда, поширена у 2134-му термітнику, стверджує, що головною ознакою Довершеного Термітника є «рух вусів, сповнений стурбованого презирства».

Два маленькі термітники у північній частині Міста ведуть між собою війну. Війну вони почали за проханням двохсот сусідніх термітників, де від одноманітності та досконалості припинилось статеве життя. Всі сусідні з воюючими термітники побились об заклад — хто переможе у війні. Ті термітники, що заклад програють, мусять вмерти. Відчуття небезпеки відновило занепадаючий потяг термітів до спілкування. Війна ж іде неквапно: за сорок років бойових дій проведено півтори військові операції. Можливо, всяка війна є тільки уможливленням простору для імітації.

У термітнику № 7779 мешканці не працюють. Саме вони колись склали словосполучення «досконалий терміт». З того часу вони створюють досконалі визначення для всього Міста. Такі визначення виникають під час руху комах навколо вбитих Богів. Терміти Непрацюючого Термітника досліджують також різні неоформлені, стихійно-кочові символи Міста Термітів. Один із таких символів — Блукаючий Термітник. Деякі терміти уявляють його марою — прозорим конусом, що блукає крізь справжні сірі вапнякові термітники. Інші мешканці Міста, які не вірять у привиди, вважають його підземною вежею, верхівка якої спрямована углиб Землі. Прибічники другої гіпотези іменують мешканців Блукаючого Термітника «антитермітами». Взагалі, здається, що віра у Блукаючий Термітник виникла на фундаменті відчуття, що справжнє Місто, окрім геометрії, мешканців та гри з убитими Богами, повинно мати ще один вимір — нестійкий і протилежний трьом першим. Для його означення ми, люди, використали б слово «містика», але навряд чи терміти-мудреці Непрацюючого Термітника погодились би з таким спрощенням. На відміну від містики в нашому розумінні, символ Блукаючого Термітника не викликає у блідих комах жаху, комплексу неповноцінності та психологічного дискомфорту.

Смерть у Місті Термітів — поняття відносне. Ґеґель колись стверджував, що смерть — це найближчий спосіб, котрим від'ємність проявляється у суб'єкті. Слова «від'ємність» та «суб'єкт» у Місті не вживаються, а тому бліді комахи позбавлені розуміння смерті. Вмерти може тільки Бог, смерть — ознака божественної природи.

Графомани з сусіднього мурашника (ворожого Місту Термітів) розповідають три хрестоматійні анекдоти про Місто і його мешканців. Ми наводимо їх тексти, але блискучого гумору мурах-графоманів передати не в змозі. Мурахи розповідають анекдоти у темпі «престіссімо» (дуже швидко), а ми звикли споживати гумор у темпі «анданте» (розмірено).

Анекдот № 1

Йшов терміт. Йшло його число. Йшов його колір. Хідник завалився. Терміт здох. Все інше пішло далі.

Анекдот № 2.

З'явився Досконалий Терміт. Жителі Міста сказали: «У-у-у…» Всі, крім одного. Один мовчав. Його спитали: «Чого не радієш?» Той відповів: «А Щелепа була цікавішою».

Анекдот № 3.

З'їв терміт мураху. Ходив, будував хідники. Забув, що з'їв мураху. Ходив, будував хідники. Забув, що з'їв мураху. У хіднику його з'їли кочові терміти. Тоді він остаточно забув, що з'їв мураху — став Остаточним Термітом Що Забув.

Серед мурах розповсюджене також пророцтво Великого Му, згідно з яким в останній день Міста Термітів біля нього з'явиться Несправжнє Дзеркало, у якому зруйнується досконалість…

Для того, щоб уявити собі Місто Термітів у повноті його існування, необхідно доповнити стратегічні спостереження та філософські студії чимось побутово-фраґментарним. Як писав Лонґфелло: «мацьонька мить нам зберігає вічність…» А може не писав. Тільки думав.

Отже, уявимо зустріч двох термітів у підземному хіднику між 10252-им та 5674-им термітниками і спробуємо зрозуміти їхню бесіду. Рух термітів у цьому хіднику пульсуючий. Складні ритми пульсуючого руху нагадують розгортання фіолетових спіралей «Весни священної» Стравінського. На висхідній синусоїди ритму, посеред хідника, зустрічаються два терміти: просто терміт № 10252 і терміт-мордент [15] .

— Ти чув, — питає терміт-мордент, — що на жовто-західному кордоні зловили чотирьох комах-шпигунів?

— Трьох, — уточнив просто терміт. — Число четвертого вмерло [16] .

— Шпигунів напророчив ординатний Бог [17] термітника № 675, — сказав мордент.

— У 675-му всі Боги пророчі [18] , — зауважив мешканець 10252-го термітника.

— А у нашому, — вусики мордента заворушились несиметрично, — Богів вбивали фіолетово [19] , а тому вони всі вертикальні [20] .

— Якщо Бога вбивати фіолетово, то від нього потім тхне вапняковими числами, — погодився просто терміт.

— Ну, бувай, — сказав мордент.

— Біжи, старий, — сказав просто терміт.

Справжній текст не повинен мати початку, інакше його творцеві довелось би ускладнювати поверхню знаками, що їх зміст наближався б до труїзму: «Спочатку було…»; відтак він мав би розповісти про все відбуте потому. Справжній текст виринає нізвідки; одною зі своїх інкарнацій справжній текст стверджує: