Вона посміхається і читає мені щось із шумової поезії.

Гармонія небесних сфер... каже пізніше, - щось таке знайоме...

За день у неї день народження. Дарую білизну і книжку. Як завжди, наперед.

Ти, Скандинавська Квітко, здається, відлік днів мені прислала?

25.09.02.

Валенте, проте, анімозо.

Valente проти Animozo.

Смоктати повільно, 4 рази на добу. (Інструкція).

27.09.02.

To live in your neighborhood, live in your neighborhood...

Жити і пити каву з присмаком учорашніх машин, поклавши живе яблуко біля мертвого, хай вчиться, як то. Купи моїх речей навалено, нема домогосподарки, ну й слава Богу, пішла від мене тишком-нишком, подарувавши добрячий жбан тихої радості.

Ааааааааааа!!!!!!!!!!!!! Кричу я.

Чааааааааааааааанннньььь!!!!!!!! Озивається джбан.

Яблуко не дихає. Певно, гівняна йому музика. Але ж Thank God Its Friday, і не хочеться йти ні на Гічкока, ні на Бурмаку, а хочеться додому ліпити бурітоси і пити каву з присмаком коліс вже завтрашніх авто, і почуватися тепло, як у світло-бежевій сорочці при бежевому світлі, так ніби всі друзі похворіли на застуду і парять ноги у світло-бежевій воді.

А поки що я просто розглядаю чорно-білі знимки молока з туману. Перекладаю їх вкрай обережно, щоб не накотатися того туману, і не заблукати в ньому. Години зо дві тому Одна дівчинка сказала мені:

Та й узагалі, все так сіро, що хтивість то єдине, що рятує.

І поїхала додому їсти морозиво, що я звечора і зранку, переночувавши в неї, не спожив.

Коли плакатимеш, як будеш його їсти, кажу я, знай, що то мої сльози течуть за незїдженим морозивом.

Ходжу по хаті в ґумових тапочках для серфінґу. Ковзаюся на лінолеумі ніц не виходить. Заходжу в туалет, беру до рук журнал «Єва», читаю про вечірки і колективне несвідоме. Згодом заглядаю в унітаз. Бачу там фавна, що грає на сопілці. Голову йому накриває крапчаста серветка (туалетний папір щойно скінчився). Змиваю фавна. Патологія?

Після відвідин туалетів людям легко. Generalization.

Подивившись на ч/б фотку Скандинавської Квітки, Чорнявка сказала:

Снуррі Стурлсон.

Дожилися! Кажу Чорявці, поклавши слухавку. Журналісти беруть інтервю в журналістів. Дєвочка мені така звонила, з білявим голосом...

Чорнявка сміється і йде на кухню робити інґаляцію. По хаті мали б розповзатися аромати евкаліпту і ментолу, та от біда, мені з дитинства бракло нюху.

Знаєш, кричу їй до кухні, я ж ненавиджу давати інтервю! Так туплю жахливо в усній формі!

Вона сміється, але я того не бачу (вона в кухні) і не чую (волає музика зі збірки Однієї дівчинки).

«Журналати. Апокрифічні тексти ордену журналітів». Пишу на дебільному жовтому зошиті.

Тьху ти...

В мене довгі нігті. Один із них надщерблений. В наркомана з кіна «Реквієм за мрією» нігті були білі й пещені. Американське попадалово. Ненавиджу кіно. А завтра мене тероризуватиме журналістка якраз із приводу моєї останньої (концептуальної, бля) ролі. Сказати їй, що все брехня?

Friction. Не точіть ножі в мене невротична реакція. Рідко трахаюся. (А іншим важко ще, коли пінопластом по шклу... Ха-ха).

30.09.02.

Останній день вагітності квиткової. Завтра в силу ввійде новий місяць, молодий і безрогий, а вже потім обросте. Сто видів місяців вибирай. Для тебе вони всі навіть іншим боком пообертаються, кохана. Сядуть тобі на плечі і тихо світитимуть золотом, а ти навіть не обернешся. Як тоді, на пристані. Я даремно кликав тебе ти все бігла й бігла, навперейми диким гускам у бузковому світлі.

4.10.02

(Наступного дня твоє волосся чіплятиметься до пальців).

Ти тягнеш мене в оперу, на Пуччіні, мені ж хочеться одного: трахати тебе і трахати. Трахати.

5.10.02

Всю ніч мені без перестанку снились груповухи. Я зі шкіри пнувся, аби в них взяти участь, та якась худоба ввесь час мені перешкоджала. (Витягаю її волосся з рота). Просто ледь не згоріли до тла всі мої чоловічі переваги. А ти, курво, спала. Тобі то було десь. Певно, дивилася вві сні змодернені постановки класиків під пильним оком якого-небудь Некрошіуса. (Жолдак тебе не пре). Уві сні я почергово збирався виграти кілька своїх колишніх коханок (які, на відміну від тебе, аж пищали, щоб залізти мені в штані). Якась траплялася лажа. Просинаюся з велетенськими очима і членом. Ранкова ерекція: руки на поясі, ноги на ширені плечей. Раз-два, раз-два... Ти щось типу посміхаєшся. Починаю тебе облизувати. Геть по-тихеньку, не нависаючи. Рука повзе (от бовдур!) відразу до грудей, а відтак усе нижче, прямісінько до сонного тепла між твоїх ніг. Раптом ти переймаєш мою руку й прибиваєш її долонею трохи вище своїх грудей. Я зітхаю і щось невдоволено бурмочу. Ти байдуже засинаєш назад. Намагаюся щось пояснити своєму відстовбурченому упирю. Той глумливо зизить на мене з-під ковдри. «Мучусь, караюся...» От холєра, та вже ж майже десята ранку, вставай!!!!!! Ну, не десята, а півсьома, але яка різниця. Дзвонить телефон (ага! От зараз ти прокинешся!) Домовляюся про якусь зустріч, відтак натхненно тобі про неї розказую... хуй. Тобто, нічого. Плюю на все, намагаюся заснути. За якийсь час (о диво!) відчуваю на собі твою руку і ногу. Ага!!! Впіймалась, пташечко. Починаю тебе мняцкати, лизати, цілувати, ссати, нюхати, покусувати, дряпати. Ти не проти. Тільки кажеш, сонно посміхаючись:

Youre a sexy beast...

Am I so fat? Питаю, згадуючи однойменну англійську стрічку. А відтак додаю попсове:

Its you who makes me be that way...

За хвилю тебе клинить панічний жах завагітнення тягнешся за презервативом. Я зітхаю. Дуже мені самому ті діти потрібні...

Take your rain coat!

Ги-ги-ги... ОК, крихітко, давай стрибай... Ти видряпуєшся на мене, смачно цілуєш, і запихаєш в себе мій вимучений очікуванням шматок плоті. Тихенько стогнеш, притискаєшся якнайближче. Я обережно рухаюся до тебе. Вгору і вгору, усе щільніше. Час від часу ти кажеш: