Микола Гнатович. Ранiш люди нiколи не умивалися. I їли сало. А захоче помидора чи диню — то так зiрве, навiть i не миє. I от таки в усiх пики були!

Кiндрат Омелянович (тяжко зiтха). Утопiя…

Цицькiн (застьобує штани). Хуйня, дiду: зараз Б-52 пустять — i до пизди те здоров'я.

Микола Гнатович. Колись нiяких Б-52 не було. А Миронiв Грицько випивав пiввiдра самогону, а потiм пиздив бугая кулаками.

Кiндрат Омелянович. А шо потiм було?

Микола Гнатович. Шо було, шо було?! Пiздєц бугаю, шо було.

Цицькiн (застьобує штани). Я єбу…

Микола Гнатович (заводиться). А Василь, Йосипа шуряк?! П'ятдесят разiв бабу єбав. Один раз десять штук так задєлав, вони показилися всi, а їв тiки сало i картоплю.

Цицькiн (застьобує штани). Я тiй тьолцi теж засунув, щоб не мудохатись.

Микола Гнатович (кричить). З отакенними пиками i сто п'ятдесят рокiв жили!!!

Мимо проїзжає на лiсапєдi пiдарас Вєня, сiльський недоумок. Вєня виябується: сидить на багажнiку, а педалi крутить руками.

Цицькiн (кричить до Вєнi). Вєня, катай сюда! Подрочиш — дам десять копiйок.

Вєня. Не наєбеш?

Цицькiн. От менi нема чого робить, всяких пiдарасiв наябувать.

Кiндрат Омелянович. Наябувать непедагогiчно. Макарєнко казав: «Якщо не можеш — то так i скажи, а не наябуй.»

Пiдарас Вєня дрочить. Всi дивляться з виглядом страшенної нудьги, без всякої цiкавостi.

Пiдарас Вєня (до Цицькiна). Давай грошi!

Цицькiн. Залупу тобi, а не грошi! На! (Цицькiн дає пiдарасу Вєнi лузгана.)

Пiдарас Вєня плаче.

Микола Гнатович (мрiйливо). От у Панаса Iванова залупа була як макогон, їй-бо не брешу. Вчетверо бiльша нiж у Вєнi. Як бувало дiстане — то ми всi смiємося. А вiн нам: «Чого смiєтесь, дураки?»

Цицькiн (спльовує). Там не бува такого, дiду, казки це дiдуся Панаса.

Пiдарас Вєня. Казали десять копiйок дасте, а не дали. (плаче).

Кiндрат Омелянович. Макарєнко казав: «Нiколи не треба просити. Просьба зайобує людську гiднiсть. Якщо хочеш щось мать — то терпи, може дадуть. А не дадуть — так i не треба.»

Микола Гнатович. Це не дiдуся Панаса казки, а в старину так люди жили. Омелько Пилипiв на хуй дiжу вiшав i повну тiстом набивав. А пика в його отака була, їй-бо не брешу. А Грицько встромляв в сраку дишло i бiг з ним три километри. А дядько Мирон, вже старий був, а за один раз вiдривав у корови вим'я.

Старий белькоче все тихiше i тихiше. Свiтло на сценi поступово згасає. Написи «Карасiн» i «Магазiн» поступово згасають. Не видно нiчого крiм трьох цигаркових свiтлячкiв.