Карий попрямував до майданчика, підготовленого для посадки літака, а майор, несхвально зиркнувши на Толкунова, подався за ним.

Нараз Карий зупинився і зірвав якусь рослину. Підкликав капітана й запитав:

– Що це?

Толкунов лише похитав головою:

– Не займаюсь… До речі, це не входить до обов'язків розшукувача.

– Точно, не входить, і я знаю, що справ у вас багато. А зветься вона чистотілом, або бородавником. Подивіться яка яскрава жовта квітка.

Толкунов зиркнув на кзітку гостро, наче на підкинуту в повітря консервну банку, Бобрьонкові здалося, що зараз потягнеться за пістолетом, але капітан лише знизав плечима.

– Квітка як квітка, – пробуркотів, – нічого особливого. Полковник похилитав квіточкою в повітрі, понюхав її і мовив:

– Скоро кінець війні, капітане. І професія розшукувача, цілком можливо, стане непотрібною.

– Хочете сказати, мене демобілізують?

– І це не виключене. Толкунов насупився і відповів:

– Для того, щоб ловити різну погань, назви квіток знати не обов'язково.

Полковник осудливо похитав головою.

– Ось мені зараз пропонують іти начальником обласного управління держбезпеки. Там також не треба знати назви квіток. А цей Карий чомусь знає… Толкунов подивився на полковника ніяково.

– Пошліть мене на якісь курси, – попросив. – Я і сам знаю, що не дуже освічений.

– Трохи не так ви мене зрозуміли, капітане. Щоб знати назву чистотілу, не треба мати освіту. Елементарну допитливість.

Толкунов посуворішав.

– І умови, – заперечив. – Я от до війни в МТС працював. Сестра виховувала, батьки рано померли, потім виріс і сестрі почав допомагати. Троє дітей у неї…

Бобрьонкові стало шкода капітана: важке дитинство, потім школа фабрично-заводського навчання, робота в МТС. Де ж тут по- справжньому вчитися?

Але Карий не дав Толкунову ніякої можливості для відступу.

– Неправильно міркуєте, капітане. – Ну й що, коли в МТС? Наша країна – єдина в світі, котра дала таким, як ви, змогу вчитися. Чому не пішли до вечірньої школи? Вирішили, що семирічки вистачить? А тепер каєтесь? Я вам так скажу: коли б лишилися сержантом чи старшиною, не дуже-то й прагли б освіти. Правда?

– Хто ж його зна… – промимрив Толкунов.

– Авжеж, – вів далі полковник різкувато, – а ви доросли до капітана, в течію таку потрапили, розшукувач з вас справді першокласний, хто ж вам на звання скупитиметься? Чин маєте досить високий, назад у робітники МТС чи сержанти вертатись не хочете, ось ви й задумалися…

– Я і кажу: курси мені потрібні.

– На курси ми вас пошлемо, Толкунов. Перша змога з'явиться, пошлемо, скоро не обіцяю, бачите, німці здаватися не хочуть, але коли справи дозволять, відрядимо вас, капітане, вчитися. І це добре, що самі цього прагнете, приємно чути, аби тільки щиро.

– Можете не сумніватися.

– Не сумніваюсь, капітане, однак хочу порадити. З власного досвіду. Не чекайте курсів. Самі вчіться. Всього вчіться, книжка якась потрапить, якщо вчитати можете, читайте, ніщо в нашому житті не пропадає марно. – Нараз посміхнувся лукаво, ще раз понюхав квітку й пояснив: – Мені також зовсім недавно сказали, як називається. Я і запам'ятав, так, про всяк випадок. А ви кажете ботанік!

– Я не казав цього, – запротестував Толкунов, але втрутився Бобрьонок. Запитав стривожено:

– Так що, товаришу полковнику, йдете від нас?

– З чого взяли?

– Самі ж казали: пропонують область.

– Ну й що?

– Не погодились?

– Довоювати треба, а там подивимось.

Вони вийшли на дбайливо розчищене й підготовлене для зустрічі ворожого літака поле.

– Посадка з того боку? – кивнув полковник ліворуч,

– Так.

– Ви знаєте, майоре, в чому полягає найголовніше ваше завдання?

– Гадаю,так.

– Прошу пояснити.

– Літак не повинен піднятися в повітря, якщо екіпаж відчує небезпеку в момент приземлення.

Полковник задоволено гмикнув.

– І що зроблено для цього?

– Прошу… – Бобрьонок зовсім по-цивільному махнув рукою, пропонуючи Карому йти за ним. Метрів за два-дцать зупинився. – Обережно, товаришу полковник, обережно, бо можете поламати ногу.

Нахилився і показав закамуфльовану канаву, котра тягнулася поперек усього поля.

– Бачите, – мовив не без задоволення, – її і зараз, вдень, помітити важко, а що вже казати про ніч? Цієї канави достатньо для пошкодження шасі будь-якого літака.

– А якщо вони наїдуть на канаву під час посадки?

– Виключено. Вогнища палитимемо з того боку, мусять зупинитися, не доїхавши.

– Чудово, які ще сюрпризи підготували «дорогим гостям»? Прожектор установлено?

– Аякже. Навпроти злітної смуги. В разі чого ми засліпимо екіпаж. Нікуди не дінуться, товаришу полковник.

Спорудили бліндажі, замаскували їх, бачите, нічого не помітно.

– Так, не помітно, – погодився Карий.

– Усе поле прострілюється, миша не сховається. Навіть якщо цілий десант висадять, і його зустрінемо. З того боку в ярочку розташований взвод бійців, кожен точно знає своє завдання. Гадаю, осічки не буде.