Private-Bookers
Викрадення Данаї
вернуться

Гуляшки Андрей

Шрифт:

Чігола помовчав, задивившись на свої ноги. Ще трохи помовчав і спрямував погляд на вікно. Там було видно частину майдану і один з фонтанів. Сумно сіявся дрібний дощик, і фонтан здавався зажуреним.

— Ось що,— сказав він, неначе раптом згадавши про Лівіо.— Тепер я буду запитувати вас, а ви відповідатимете. Такий порядок у поліції. Якщо не відповідатимете точно і як слід, ви самі ускладните своє становище і без потреби подовжите своє перебування тут.

— Гаразд, запитуйте! — зітхнув Лівіо і подивився на Роберто Тоцці. Але Роберто Тоцці не ворухнув ні головою, ні очима, він заглибився у свої думки і не чув, про що мовилося.

— З майдану Республіки до Помпео Магно далеченько, і я певен, що ви не приходите додому раніше як опівночі.

— Інколи взагалі не приходжу! — поправив його Лівіо, визивно нахиливши голову вбік.

— Мова про нормальні ночі, я про них питаю. Коли ви приходите о дванадцятій або після дванадцятої, хто вам відчиняє?

— У цю пізню годину воротарка, як правило, спить, відчиняє її чоловік.

— О котрій годині вчора ввечері пішли ви у свій ресторан і коли вийшли?

— Вчора ввечері я взагалі не ходив у мій ресторан.

— Опишіть мені годину по годині, що ви робили вчора, куди ходили і з ким зустрічалися, коли повернулися додому, починаючи з четвертої по обіді, коли вийшли звідси.

На це запитання Лівіо Перетті відповів не зразу. Він довго мовчав, можливо, більше, ніж слід у таких випадках. На його смаглявому обличчі виступив піт. Нарешті він сказав:

— Вийшовши з галереї, я пішов до своєї коханки. Там провів усю ніч.

— Як звуть вашу коханку і де вона живе? — спитав Чігола крижаним голосом.

— Не знаю її імені, а вулицю не пам'ятаю! — засміявся Лівіо.

— Я вам допоможу,— сказав Чігола.— Поки ви пригадаєте, перейдімо до іншої теми. Розкажіть мені докладно, коли і як ви виявили, що картину художника Корреджо «Даная» вкрадено.

— Це можна розповісти кількома словами. Я піднявся до зали, де малюю. В залі нікого не було. Гадаю, була дев'ята година і три хвилини. Я попрямував зразу до мольберта, бо перший ранковий погляд на малюнок дуже важливий. Перший погляд розкриває безліч речей — і відрадних, і прикрих. Очі ще не втомлені, ще не звикли до барв, чутливі до всіх нюансів. Можна сказати, перший погляд визначає роботу на цілий день. Тому я йшов прямо до свого мольберта, скупчений для цієї першої зустрічі, та коли наблизився, остовпів: рама зяяла порожнечею. Хтось вирізав полотно...

— На якій відстані ви були від мольберта, коли помітили, що полотно вирізане?

— Кроків за десять.

— Як ви зрозуміли, що полотно вирізане, а не зняте? На відстані десяти кроків подробиці, як правило, не помітні.

— Ви їх не помітите, але я — зовсім інша річ. Я професіонал.

— Далі.

— Я стояв заціпенілий, підвів погляд на «Данаю» Корреджо і мало не знепритомнів: моє полотно було там, пришпилене кнопками і недбало натягнуте на картину.

— На якій відстані ви були від картини?

— З того місця до картини було кроків з п'ятнадцять.

— З п'ятнадцяти кроків ніякої кнопки не побачити. Як ви зрозуміли, що ваше полотно пришпилене кнопками?

— Такі речі, синьйоре, не розуміють, а відчувають. Я відчув, що моє полотно пришпилене кнопками, і край!

— Поздоровляю з такою чутливістю,— сказав Чігола.— Розповідайте далі. Що ви зробили, коли побачили своє полотно на картині Корреджо?

— Підбіг, схопив лівий край полотна, щоб стягнути його, і тоді побачив, що під полотном нічого немає, що рама порожня.

— Ну і що?

— Кілька секунд стояв наче очманілий, а тоді кинувся сходами, щоб повідомити директора.

— Про що його повідомити?

— Що «Данаю» Корреджо вкрадено!

— Полотно було відчеплене чи вирізане?

— Це ви маєте встановити. Я вам сказав, синьйоре, що побачив раму порожньою.

— Чому ви припустили, що картину вкрадено? Чому не подумати, наприклад, що її віддали чистити чи на реставрацію?

— Припустив найвірогідніше. У нас картини крадуть щомісяця, а чистять раз у чверть століття.

Чігола запалив сигарету, випустив кілька кілець диму і спитав рівним голосом:

— Ну як, згадали ім'я коханки?

— Геть зникло з пам'яті,— зухвало усміхнувся Лівіо Перетті.

— Таке може статися з тим, хто має три десятки коханок і щовечора відвідує іншу. Скажіть мені вулицю та номер будинку, де ви провели ніч.

— Я ж вам сказав, не пам'ятаю!

— Виходить, приховуєте?

— Вважайте, як хочете! — Лівіо Перетті раптом спалахнув.— Ви не маєте права запитувати про те, що торкається мого інтимного життя! Що ви собі дозволяєте?

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
  • 21
  • ...

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка