Гуляшки Андрей
Шрифт:
Десь о другій годині дня з боку пагорба Пінчіо наповзли густі хмари. Вони швидко заволокли ще недавно синє небо, і над містом пішов лагідний осінній дощ.
Похмуро стало і в Боргезе. Фелікс Чігола наказав погасити світло в залах, а в мармуровому холі залишив тільки одну люстру. Лампочки цього кришталевого світильника нагадували п'ять самотніх зірок. Чігола знав, що морок пригнічує і що пригнічена психіка легше капітулює. До того ж морок у Боргезе був особливий: величезний простір між підлогою і стелею був відкритий, порожній і глухий. Якщо глянути вгору, здавалося,— ти на дні глибокого колодязя.
О першій годині тридцять хвилин прибули Луїза Ченчі та Чезаре Савеллі, супроводжувані двома поліцейськими. Чігола зустрів начальника охорони чемно, але з підкресленим холодком. Людина з досвідом, він знав, що Чезаре Савеллі є посередник між найбільш правими, а це означало, що він близький до мафіозі. Й оскільки існувала небезпека посваритися з ними, він бачив в особі Савеллі людину, яка могла наказати якомусь типові, наприклад Карло Колоні, всадити йому кулю в потилицю. Ця «куля в потилицю» болісно засіла в його свідомості, наче куля в лопатці тигра. Він став надмірно дратівливим. Тільки цього разу через складні обставини Чігола був настроєний не тільки проти лівих, а й проти правих — уперше в його житті.
— Вам пощастило,— сказав він Савеллі,— що минулої ночі і цього ранку до дев'ятої години ви не були в Римі.
— Ну то й що? — відповів Савеллі зі звичною самовпевненістю.— Що змінилося б, якби я залишився в Римі?
— Дуже просто,— скривив губи Чігола,— я б затримав вас разом з іншими.
— Ви, синьйоре, здається, забули, з ким розмовляєте! — підвищив голос Савеллі.
— Навпаки, синьйоре, знаю дуже добре; ви дещо важите у «соціальному русі» і маєте під рукою десяток людей, готових на все.
Сказавши це, він раптом уявив собі «того типа» Карло Колону, прилизаного спокусника служниць, який цілить з пістолета, і хтозна-чому відчув у потилиці пекучий біль, неначе Карло Колона влучив йому туди. Він струснув головою і насупився. Ось куди завели його ці складні обставини.
— Що ви хочете від мене? — спитав холодно і зневажливо Чезаре Савеллі.
— Від вас хочу,— сказав Чігола,— тільки одного: щоб дотримувалися робочого часу в Боргезе, перебуваючи в моєму розпорядженні з восьмої до дванадцятої і з другої до шостої.
— Робочий час у Боргезе починається о дев'ятій і закінчується о четвертій по обіді.
— Ну, не сердьтеся! — раптом пом'якшав Чігола.— Ви ж бачите, наскільки важливо для уряду закінчити цю роботу до суботи. Я сподіваюсь на ваші послуги, синьйоре.
— Я зроблю для вас усе, що зможу,— сказав Савеллі, намагаючись здобути інспекторову прихильність.— Хочу, однак, щоб ви негайно допитали мою племінницю Луїзу і відпустили її зразу ж, як тільки вона відповість на ваше останнє запитання.
Та ба! Чігола був твердий, як камінь.
— Дуже шкодую, що засмучу вас,— знизав плечима він.— Я не маю наміру зразу ж відпустити вашу племінницю, синьйоре, оскільки вона — одна з тих небагатьох людей, які були в цьому будинку під час пограбування.
— Але ж вона пішла звідси о пів на першу! — зауважив Савеллі таким тоном, наче Луїза пішла не після півночі, а рано ввечері, коли зразкові учениці повертаються додому, щоб вечеряти з татом і мамою.
— Синьйоре,— відповів Чігола,— я тільки починаю встановлювати, хто коли пішов звідси.
Помовчавши трохи, Чезаре Савеллі сказав:
— Все ж погодьтеся, що для дівчини не зовсім безпечно...
Він не доказав, бо Чігола грюкнув кулаком по столу й підвівся:
— Що ви мелете, синьйоре? Яка небезпека? Я поставив карабінерів біля кожного входу, в холі чергуватиме вдень і вночі вартовий, чого ви хочете ще!? — Потім, зрозумівши, що говорить надто вже нецеремонно, засміявся: —
Нехай синьйора влаштується у вашому кабінеті, там ніхто її не турбуватиме!
На цьому розмова між ними закінчилася.
Савеллі пішов улаштовувати свою племінницю, а Чігола почав розглядати знімки, читати пояснення і висновки технічних експертів. Експерти відкинули проникнення в будинок з виломом. Вікна, грати, підлога — нічого не пошкоджено. На стінах не помітно жодних подряпин. Служба парового опалення користувалася окремим входом і фактично не мала зв'язку з виставковими приміщеннями. Вікна, від стелі до підлоги, були заґратовані зовні товстими прутами з витого кутого заліза. На думку експертів, знадвору не міг сюди проникнути навіть кіт, не те що чоловік.