Шрифт:
– А на закуску,- сказала сестра, наділяючи гостей найлюб'язнішим своїм усміхом,- на закуску ви повинні покуштувати щось на диво смачненьке й витончене, це дарунок містера Памблечука.
Еге ж, покуштують вони! Дзуськи!
– Я вам скажу, що це,- додала моя сестра, підводячись.- Це паштет, пресмачний паштет зі свининки!
За столом прокотилося вдоволене мурмотіння. Дядько Памблечук, свідомий того, що цілком заслужив вдячність ближніх, промовив - досить навіть весело, коли врахувати всі обставини:
– Що ж, місіс Джо, ми не відмовимося. Ану-но давайте його сюди.
Моя сестра пішла по паштет. Я чув, як вона наблизилась до комірчини. Бачив, як містер Памблечук уже тримав у руці ножа. Бачив, як новий приплив апетиту роздимав римські ніздрі містера Вопсла. Чув, як містер Габл прорік, що «хоч би чим ти підживився, а закусити шматочком пресмачного свинячого паштету ніколи не завадить», і чув, як Джо сказав: «Тобі теж припаде, Піпе». І я й досі не певен, чи тільки подумки закричав тоді, пройнятий жахом, чи й уголос. Я відчув, що далі терпіти несила, що треба рятуватися втечею. Випустивши з рук ніжку стола, я рвонувся бігти, мов очманілий.
Але добіг я тільки до порогу, бо в дверях наскочив на цілий загін солдатів з рушницями; один з них простяг до мене наручники й сказав:
– Ось ти й попався, голубчику!
Розділ 5
Забачивши гурт солдатів, що застукотіли прикладами заряджених рушниць на порозі, всі посхоплювалися з-за столу, а місіс Джо, що голіруч повернулась до кухні, застигла вражено на місці, ледве встигнувши розгублено зойкнути:
– Господи боже милостивий, куди ж це… подівся… паштет?
Ми з сержантом стояли посеред кухні, коли місіс Джо видивилась на нас, і я потроху почав усвідомлювати, що тут діється. Бо це ж саме сержант заговорив був до мене, а тепер він обводив поглядом усіх присутніх, правою рукою привітно простягаючи до них наручники, а ліву поклавши мені на плече.
– Перепрошую, леді й джентльмени,- промовив сержант,- але, як я вже заявив при вході цьому жвавому парубійкові - (нічого він мені не заявляв),- мене ім'ям короля послано в погоню, і мені потрібен коваль.
– А навіщо він вам здався, дозвольте запитати?
– досить нецеремонно озвалась моя сестра, обурившись тим, що взагалі хтось там може потребувати коваля.
– Якщо говорити від мене особисто, пані,- відповів галантний сержант,- то задля того, щоб мати честь і приємність познайомитися з його симпатичною дружиною; від імені ж короля я скажу, що маю до нього невеличку справу.
Всім стало ясно, що язик у сержанта недаремно підвішено, а містер Памблечук навіть уголос це висловив: «Добре сказано!»
– Бачите, ковалю,- сержант на цей час уже встиг вирізнити Джо з-посеред присутніх,- у нас трохи зіпсувалась оця штучка - замок не діє, і ланцюжок погано ходить. А що нам невдовзі треба буде скористатися нею, то ви вже прикиньте, яка тут причина.
Джо прикинув і сказав, що доведеться розпалювати горно і що робота забере, мабуть, години зо дві.
– Так? Ну, тоді зараз же й беріться,- рішуче заявив сержант,- бо це ім'ям його величності. А як вам потрібна буде поміч, мої хлопці до ваших послуг.
З цими словами він гукнув солдатів, що один за одним повходили в кухню і поставили в кутку свою зброю. Самі ж вони, як то ведеться серед солдатів, поставали хто склавши руки перед собою, хто зігнувши коліно чи спершись до стіни, і час від часу то поправляли ременя чи набійницю, то відхиляли двері й витягували здушену високим коміром шию, щоб сплюнути на подвір'я.
Все це я бачив, наче в напівсні, бо був сам не свій зі страху. Але коли до мене стало доходити, що наручники призначені для когось іншого і що з появою солдатів паштет відступив на задній план, у голові моїй ледь-ледь проясніло.
– Чи не скажете часом, котра година?
– звернувся сержант до містера Памблечука, вирішивши, що коли той знається на людях, то може знатись і на часі.
– Щойно минуло пів на третю.
– Нормально,- сказав сержант, трохи поміркувавши.-Навіть якщо доведеться забаритись дві години, це нічого. А далеко звідси до боліт? Не більш як миля, гадаю?
– Миля і є,- відповіла місіс Джо.
– То й добре. Почнемо облаву на схилку дня. Перед самим смерком, такий наказ. Отже, все добре.