— Ти хоч знаєш, що таке ойкумена?!! — знову загарчав Гриша.

— Знаю — боязко відповів Іван, — у нас семінар був по паблік рілейшинз, от, і там ойкумена тоже…

— Ой, малий, ой, малий, — закивав на це головою Гриша.

— Тоді так, — тримаючи брата за руку, закінчив Сава, — ось тут на диску наша презентація, ось тобі примірник перекладу, ДРУГИЙ примірник я лишаю собі, ось тобі сто баксів, біжи в ОВІР, скажеш, що ти з комунального управління, там тебе чекають, зробиш паспорт, купиш квиток, післязавтра твій виступ. — Дядя Гриша лише розпачливо клацнув зубами.

І ось далі відбуваються такі події.

В новому костюмі, в нових черевиках і новому плащі, в батьківському авіаторському шкіряному шоломі, з дипломатом штучного покриття в руках, молодий ойкуменіст Іван Лихуй ступив на борт літака і, розмістившись, замовив собі скотч. Погано стримуючи професійну неприязнь, стюардеса запропонувала йому лимонад. Іван відразу ж розкис.

— Зємеля, — раптом звернувся до нього сусід, — зємєля — дьорнеш? — Сусід дружньо посміхався, був так само в костюмі і в ядучо-салатовій сорочці. Іван подумав, що ось, мабуть, про таких людей в книгах пишуть «повновидий молодик», і ствердно кивнув. Молодик дістав із кишені брюк 0,75 абсолюту і повновидо підморгнув.

— Сєва, — простягнув він Іванові опухлу правицю, агресивно зірвав кришку і, надпивши, передав абсолют Івану.

Іван приклався до шийки, закашлявся і запив лимонадом.

— За знайомство, — дружньо сказав повновидий молодик і знову надпив.

— А що, брат, — почав подорожню розмову молодик, коли літак зірвався в небо і лимонад підступив Івану під горло, — по бізнесу чи так?

— Культурна програма, — важко сковтуючи, прошепотів Іван, — комунальний сектор.

— А я, брат — повновидий молодик задоволено відкинувся на спинку крісла, придавивши якусь бабусю, що сиділа позаду, — по партійній лінії.

— Це як? — не зрозумів Іван.

— Я, брат, з Донбасу, — молодик раптом викинув у бік Івана пухку руку, Іван устиг угнутися, і Сєва перехопив стюардесу, котра ходила салоном і пристібувала пасками безпеки делегацію п'яних українських дипломатів, яким у Будапешті ще треба було пересідати до Брюсселя на саміт по вільних економічних зонах, — мать, — сказав, — мать, нам два чая. Да, брат, — звернувся він знову до Івана, — я сам донецький, з Донбасу, значить, із Донецького обкому, ідеологічний, так би мовити, сектор. Лечу по партійній лінії, — він знову надпив і схопив Іванів лимонад.

— А чим ви там у партії займаєтесь? — спитав його Іван.

— Ми? — молодик весело засміявся, — ми, брат, створюємо платформу. Ти Маркса читав?

— Читав, — відповів Іван.

— А Енгельса? — Іван знову кивнув.

— А листування Маркса з Енгельсом читав? — ускладнив завдання повновидий молодик. Іван розгублено розвів руками. Молодик засміявся: — Ха, брат, в тімто й штука — ви всі читаєте не того Маркса і не того Енгельса. Треба читати листування. Я тобі одну книгу покажу, — довірливо зашепотів він на вухо Іванові, схилившись до нього так близько, що Іванові навіть здалося, ніби повновидий молодик ним просто занюхує, — це, брат, усім книгам книга, її наш попередній зав ідеологічним сектором написав, ще десять років тому, досі читаю — і відкриваю для себе щось нове. Тут якраз про листування Маркса з Енгельсом. Тримай! — він радісно сунув Іванові м'яту брошуру. — Ми, брат, до виборів готуємось, — продовжив він далі і, відкинувшись назад, знову придавив бабусю, що вибралась була з-під завалів. — Ми їм ще покажемо диктатуру пролетаріату! — молодик повновидо стиснув кулаки. — Ми, брат, знаєш, ще ого-го. Ось тільки спонсора нашого випустять.

— Звідки випустять? — не зрозумів Іван.

— Да його мадяри прихопили, він офшор через їхній банк проводив, ну, вони й прихопили. Він у нас на трубі сидів, розумієш? О, брат, у нас такий спонсор — усім спонсорам спонсор. Він у нас сидів на трубі, а тут реверс, і термінал новий, і, ти розумієш, погіршення митних передумов, і він пообіцяв під шумок якимось кентам із мадярського держдепартаменту провести до них теж трубу, ну, під шумок, ти розумієш, нам не шкода. І ось за що мене зло бере — його ж свої і здали, з фракції, ну, він же, по-перше, ревізіоніст, а по-друге — на трубі сидить, хто таке терпіти буде, розумієш? І здали його мадярам, а мадяри прихопили і тримають нібито за офшор, а який-такий офшор, ніхто не знає, таке діло, брат. Ну, та нічого, на те вона й діалектика.

— Ти Леніна читав? — Іван ствердно кивнув. — Ось, так би мовити — в умовах наростання класової боротьби. Нічого, нічого, — повновидий молодик знову жадібно приклався до пляшки, — привид, він, брат, ходить по Європі, нічого. Пролетаріат не залякаєш, ми вже знайшли кінці в держдепартаменті, зараз дамо на лапу, і до виборів його випустять. Ось тоді й подивимось на три джерела соціал-демократії. На, — Сєва вправно витягнув із рукава пачку листівок, — тримай!

— Що це? — запитав його Іван.

— Це моїх рук діло, — округло заусміхався Сєва, — я розробляв. У нас школа, розумієш, продовжуємо так би мовити, справу батьків, наш попередній зав ідеологічним сектором свого часу, десять років тому, розробив ахуенну, брат, теорію розпаду капіталу, а я ще далі пішов — я розробив теорію самозамінності капіталу як такого.

— А що це? — знову запитав Іван — з недопитою пляшкою абсолюту в одній руці і так само недопитим лимонадом в іншій він почував себе дещо невпевнено в цьому літаку, поміж цих дипломатів, поруч із Сєвою, поруч із напівпридушеною бабусею, він зовсім розгубився і тому випив знову.