Батько Олени помер за загадкових обставин. Одні газети писали, що з ним трапився серцевий напад, інші – що його збив автомобіль. Не бракувало і версій політичного вбивства, вбивства на замовлення, випадкового вбивства, смерті внаслідок передозування ліків, внаслідок невідомої інфекції, халатності лікарів, невдало проведеної операції на апендицит. В одному з некрологів Орест прочитав, що тесть загинув, вихилившись з вікна, щоб погодувати голуба. А на заупокійній відправі у сороковий день після смерті, у церкві, куди Лесь Петрович подарував більшість своїх ікон, священик сказав, що вранці став очевидцем чуда і сам бачив, як спочатку мироточила одна з ікон, створених покійним, а потім явився біля царських врат і сам покійний з крилами за спиною та німбом над головою і звелів священику молитися за свою душу ще сорок днів, а потім організувати пожертви серед мирян на будівництво каплички.

Так і не з’ясувалося, що саме було правдою, і навіть у якій саме лікарні Лесь Петрович провів свої останні миті. Мати Олени відмовлялася говорити на цю тему. Відомо лише від кількох його найближчих колег, що за кілька годин перед смертю він намагався передати їм розпачливі листи з проханням принести алкоголь, і ці листи приносили прибиральниці міської божевільні, всі як одна вбрані у довгі чорні плащі, з пофарбованим на мідно-рудий колір довгим хвилястим волоссям і з крихітними золотими брошками у формі мітли, причіпленими з лівого боку до плаща на грудях.

Після смерті чоловіка мати Олени стала більше пити і зосередила всю свою увагу на сімейному житті доньки. Напевно, її потреба постійно когось контролювати і вишукувати приховані від неї наміри була якось пов’язана з алкогольною залежністю.

Її щоденні візити і постійне втручання у життя молодят страшенно дратували Ореста. Можливо, що й Олену, але вона була слухняною донькою і ніколи б не наважилася не те що заперечити в чомусь матері, а й зізнатися Орестові, що мати не має рації.

Мати Олени перевіряла вміст їхнього холодильника, нещадно критикуючи зятя і доньку за марнотратство, невміння господарювати і правильно розподіляти сімейний бюджет. Вона прибирала у них в домі, намагалася готувати їсти, чим доводила Ореста до шалу, бо готувала несмачні, зате дуже дешеві страви і вважала, що тільки так і повинно бути. Теща власноручно підбирала Орестові одяг і навіть плела шкарпетки і безрукавки. На щастя, його невибагливість щодо одягу дозволяла хоча б тут уникнути конфліктів. Але найгіршим було те, що вона вимагала від доньки детальних звітів і про їхнє інтимне життя, а потім провадила з Орестом відверті розмови про те, що він заходить надто далеко і вимагає від своєї дружини недостойних порядної жінки речей.

Раніше, поки живий був Лесь Петрович, дружина рідко висловлювала свою прихильність щодо його теорії поділу сфер життя на чоловічу і жіночу. Тобто вона не заперечувала її, але і не пропагувала, просто мовчки погоджувалася на більшість із вимог і так само мовчки, але категорично відкидала ті з них, які її не влаштовували. Тепер, після смерті чоловіка, вона стала набагато частіше цитувати його, проповідувати його теорії, іноді, як здавалося Оресту, видозмінюючи їх до цілковито ґротескних форм.

Мати Олени погоджувалася зі своїм покійним чоловіком щодо богоугодності офісної праці для голови сім’ї. Вона мало не при кожній зустрічі дорікала Орестові за те, що він занедбує свої чоловічі обов’язки і натомість «пхається до нечоловічого», а це, як наголошувала вона, не вгодно Богу. Після смерті чоловіка мати Олени стала дуже ревною вірянкою і почала активно відвідувати зібрання якоїсь не дуже окресленої конфесійно парафії, яку заснував колишній співробітник Леся Петровича. Він обладнав імпровізовану церкву просто в підвалі свого будинку і щосуботи влаштовував там підпільні богослужіння.

Вірян цієї парафії зобов’язували дуже суворі і подекуди досить незвичні правила. Наприклад, очисна церемонія перед богослужінням. Біля входу до каплички стояла пластмасова миска з водою, і кожен, хто прийшов, повинен був умитися у цій мисці й витерти обличчя і руки спільним рушником. Потім цей рушник вивішувався на ікону, і при виході з богослужіння його слід було поцілувати. Биття поклонів під час молитов зобов’язувало вірян цілувати землю, на якій спеціально для цього були пригвинчені іконки з порядковими номерами, біля яких мали розташовуватися віряни. Тринадцятого, третього і сьомого номера між ними чомусь не було.

Причащалися тутешні парафіяни настояною на травах самогонкою, яку закусували шматочком домашнього сала і занюхували скоринкою. Раз на місяць кожному з парафіян слід було вивчити напам’ять одну з промов священика і потім виголосити її перед громадою. За кожну помилку чи неточність була визначена покута, найчастіше це була якась побутова робота у господарстві священика.

Жінки допускалися на богослужіння лише в одязі червоного кольору, на голові вони повинні були мати хустки, які закривали не лише волосся, а й обличчя, і зав’язувалися вузлом під носом. Хустки обов’язково мали бути оторочені люрексом. Взимку до спільних ритуалів додавалося ще й відгортання снігу перед будинком священика, яке здійснювалося кілька разів на день, для цього влаштовувалося чергування вірян. На Водохрестя священик заохочував усіх бажаючих стрибати в ополонку і показував особистий приклад. Мама Олени в ополонку не стрибала, але всіх інших ритуалів дотримувалася дуже ретельно.