Відтак у мій рот починає лізти якась лажа. Вже зовсім не схожа текстурою на її червоний язик. Щось дуже жорстке і прісне. Сухе. Яв шмата для підлоги. Гм, а це вона і є.

– Бє-е-е!!! – підриваюся я на ліжку. – Спершу з того звуку виходить, щоправда, лише «бввв-ммм», але я таки виштовхую гидоту язиком зі свого писка і кричу «бє-е-е». Сінта сидить у мене на причинному місці, ніби я дядько, а вона – секс-рабиня-трудоголічка, і виблискує білками своїй очей на темному лиці. Руки мої прив'язані до якоїсь біди, яку я просто не бачу, ноги сплутані, як у коня на пасовиську, щоби не зрубався на вільні простори.

– Ну і що це таке, сука? – питаю її.

– Те, що бачиш, сука! – каже вона.

– Ти що, сука, жити хочеш перестати, сука? – я.

– Заткайся, сука, бо перестаєш тут жити ти, сука! – вона.

Я з сумом думаю про Уму Турман і те, як вона всіх хвацько порубала великим мечем. А я і кухонного ножа проти живої істоти не підніму. Тим паче, проти іншошкірої. Ще потім звинуватять мене у расизмі – а для Майнеса, наприклад, це ще страшніше, ніж убивство. Не можу я не проявляти толерантності, курва мать. Бо, якщо зірвуся я, зірвуться й інші – і плакало тоді те наше грьобано-омріяне членство України у ЄС. Хоча, звичайно, fuск it.

– Фак ю, – кажу я їй на общєпонятном.

Вона б'є мене в пику з усієї сили, але якось так по-жєнскі б'є, як у мексиканському кіно. Мені стає смішно.

– Чого ти… чого ти смієшся? – спантеличено питає Сінта.

– З тебе сміюся, femme fatale [30] .

Поки вона думає, що таке femme fatale, і виважує, варто мені за це вкачати чергову піздюліну чи ні, мені згадується чергова кіношна сценка. Цього разу з «Кривавого Четверга» – там, де курва в гумовій червоній сукенці ґвалтує прив'язаного до стільця мучачіка, виставивши йому перед очі портрет коханої дружини. В дитинстві мене той епізод зворушував і було навіть жалко, коли тьотьку вбили з пістолета, так що вона, гола, звалилася з офігєвшого дядька, як мішок із тирсою. Тепер би я була страшенно рада, якби хтось зарядив у голу Сінтину дупу бодай із дробовика сіллю. Та ні, цього не трапиться. Майнес на роботі, а всі інші істоти цього континенту – за неї. Я кисло кривлюся.

– Хочеш угадати, що я з тобою зроблю, сука? – пробує заінтригувати Сінта.

– Відлижеш у мене? – наївно цікавлюся я.

– Ха-ха-ха! – знову якось пиздувато-театрально закидає голову вона. І що ж ти візьмеї з танцівниці?

А танцівниця взяла ніж.

Інтересно, думаю я, з чого вона починатиме. Покремсає мені пику чи просто відріж цицьки. Так чи інакше, буде купа м'яса, крові й лімфи. А ще сполучної тканини. В цицька же є жир? Мене ледь не знуджує від цієї думки. Це вже так, ніби я з десяти сантиметри дивлюся на екран, де демонструється оргії за сценарієм Рю Муракамі. Всілякі там товсті бліді тітки з вульвами, подібними до свинячої печінки, американці, що запихають смердючі члени в роти японським танцівникам, сперма, кров, вибиті зуби, сеча, героїн і гвоздики. Останні також у дупах чиїхось.

Мені стає геть погано. Таке колись було, коли я порізала палець ножем для кавуна і втрачала свідомість в районі туалету. Якраз була вперше подивилася FIGHT CLUB. А мама випихала мені язика солоними пальцями з рота. Бе-е-е… Мені все млосніше. Якийсь такий безпомічний страх смерті, як то зазвичай буває перед умліванням. Я згасаючим зором осягаю Сінту і її ніж, але слабну не від страху до нього, а з огиди до її язика, що ним вона гаряче заходиться копирсатися мені в носі.

– Наша краса як у сполучених посудинах, – каже раптом Сінта, – від мене відбуває, до тебе прибуває…

Я навіть не встигаю подивуватися тим, як то мого вбогого знання індонезійської могло вистачити на розуміння такої складної фрази. Не встигаю, бо до кімнати заходять іще три особи – молочно-білого кольору, неясної субстанції.

Конец ознакомительного фрагмента.