Шрифт:
На вулиці холодно. Вона не відчуває температури, вона не плаче, не думає про зароблені сьогодні гроші, вона перебуває в стані, подібному до трансу. Деякі люди народжуються на світ для того, щоб долати виклики життя самотужки. Це не добре й не погано, це — життя. Марія належить до таких людей.
Вона починає збиратися на силі, аби обміркувати те, що сталося. Вона почала тільки сьогодні, а вже почувається професіоналкою, їй здається, що вона вийшла на цю дорогу дуже давно, що робила це протягом усього свого життя. Вона відчуває дивну любов до самої себе, вона задоволена, що не втекла. А зараз їй треба вирішити, чи варто продовжувати. Бо якщо вона й далі піде цією дорогою, їй доведеться стати багато в чому кращою — такою, якою ніколи не була досі, в жоден із моментів свого життя.
Але життя навчало її — і дуже швидко, — що виживають лише сильні. А щоб бути сильним, треба або залишатися самим собою, або робитися кращим; альтернативи цьому немає.
Рядки зі щоденника Марії, написані через тиждень:
Я не тіло, що має душу, я — душа, що має видиму частину, яка називається тілом. Протягом усіх цих днів ця душа була набагато більше присутньою, аніж можна було сподіватися. Вона не казала мені нічого, не критикувала мене, не відчувала жалю до мене — лише спостерігала за мною.
Сьогодні я зрозуміла, чому це так: я давно вже не думаю про почуття, яке називають коханням. Враження таке, ніби воно втікає від мене, ніби не почуває себе чимось значущим і не відчуває себе потрібним. Але якщо я не думатиму про кохання, я стану нічим.
Коли я повернулася до «Копакабани» наступного дня, — мене зустріли там уже з набагато більшою повагою, — і з цього я зрозуміла, що багато дівчат приходять сюди лише на одну ніч і в них не вистачає снаги продовжувати. На ту ж, котра витримує перше випробування, дивляться як на спільницю, як на товаришку — бо вона спроможна зрозуміти труднощі та причини, або, якщо висловитися точніше, відсутність вагомих причин, які примушують дівчину обрати для себе такий спосіб життя.
Кожна мріє про те, що з'явиться чоловік, який відкриє в ній справжню жінку, подругу, наділену глибокими почуттями. Але всі знають, уже з першої хвилини нової зустрічі, що нічого подібного не відбудеться.
Я відчуваю потребу писати про кохання. Я відчуваю потребу думати, думати, писати й писати про кохання — бо інакше моя душа не витримає.
Навіть думаючи про те, що кохання є чимось дуже важливим, Марія не забула поради, яку отримала першого вечора, й намагалася жити тільки на сторінках свого щоденника. Щодо всього іншого, то вона розпачливо намагалася знайти засіб бути якомога кращою у своєму ремеслі, заробити багато грошей за короткий час і знайти переконливу причину, яка пояснила б, чому вона робить те, що робить.
Це була найважча частина всієї проблеми її життя: якою ж була все-таки справжня причина?
Вона це робить, бо потребує грошей. Але це звучало не досить переконливо — усі й завжди потребують грошей, але не всі погоджуються жити на самому дні суспільства. Може, вона робить це для того, щоб набути нового досвіду? Але ж у цьому місті безліч можливостей набути новий досвід — наприклад, навчитися кататися на лижвах або веслувати човном на озері, але вона ніколи не виявляла до цього найменшого інтересу. Значить, вона робить це тому, що вже не має чого втрачати, досі її життя було повсякденним і постійним розчаруванням.
Ні, жодна з цих відповідей не була правдивою, ліпше їй забути про все це і просто жити, як живеться. Вона мала багато чого спільного з іншими повіями та з іншими жінками, яких їй довелося знати у своєму житті: вийти заміж і мати забезпечене життя було найбільшою мрією майже всіх. Ті, котрі про це не думали, або вже вийшли заміж (майже третина її подруг були вже одружені), або пережили зовсім недавній досвід розлучення. Тому, щоб ліпше зрозуміти саму себе, Марія спробувала — з усією можливою обережністю — вивідати, чому її колежанки обрали для себе цю професію.
Розпитуючи їх, вона не почула нічого нового, і склала список їхніх відповідей:
а) одні казали, що в такий спосіб хочуть допомогти чоловікові заробляти гроші на потреби родини (А ревнощі? А якщо їй трапиться друг чоловіка? Але так далеко заходити у своїх розпитуваннях Марія не зважувалася);
б) хочуть купити будинок для матері (це збігалося і з її власними міркуваннями, що здавалися шляхетними, проте були цілком буденними);
в) хочуть зібрати грошей на зворотний квиток (колумбійки, таїландки, перуанки та бразилійки тільки й говорили про цю причину, хоча давно вже заробили суму в кілька разів більшу, аніж була потрібна для цієї мети, проте намагалися відразу й позбутися цих грошей зі страху, що тепер можуть здійснити свою мрію);
г) хочуть отримати втіху (таке зізнання не відповідало навколишній атмосфері й звучало фальшиво);
д) більше нічого не вміють робити (це також не звучало як переконливий аргумент, у Швейцарії був багатий вибір жіночих професій).
Зрештою, вона так і не знайшла переконливої причини і перестала намагатися пояснити світ, що її оточував.
Вона переконалася в тому, що Мілан, власник її закладу, мав цілковиту слушність: більше ніколи їй не пропонували тисячу швейцарських франків за те, щоб перебути з нею кілька годин. З другого боку, ніхто не торгувався, коли вона вимагала свої законні триста п’ятдесят, так ніби вже знали ціну й запитували тільки для того, щоб принизити її або щоб уникнути прикрих сюрпризів.
Одна з дівчат так коментувала цю ситуацію:
— Проституція відрізняється від інших професій. Той, хто починає, заробляє більше; хто вже має досвід, заробляє менше. Завжди вдавай, що ти новенька.
Вона досі не знала, що ж то таке — «виняткові клієнти», про яких було мимохідь згадано в перший вечір, ніхто цієї теми більше не торкався. Незабаром вона навчилася кількох трюків, надзвичайно важливих у її ремеслі, навчилася ніколи не розпитувати партнерів про їхнє особисте життя, усміхатись і розмовляти якомога менше, ніколи не мати побачень поза межами кабаре. А найважливішу пораду вона отримала від однієї філіппінки, яку звали Нія: