поки ми не дійшли до Будинку офіцерів. І Леся показала на обличчя солдатів у будьонівках. «Дивися, який у

них натхненний вираз обличчя», — промовила Леся. «У кого? У цих одрубаних голів?» — спитав Рудий. І

вони розпочали лайку.

«Ти нічого не тямиш в архітектурі, у тебе застиглий мозок, ти не бачиш виявів мистецтва, ти заздриш цьому

скульпторові, бо в тебе так нізащо не вийшло б», — розпочала сварку Леся. «Яке тут мистецтво? —

гарячкував Рудий. — Теж мені мистецтво: зробити одну маску і наліпити це зображення кілька разів, калькування, а не мистецтво». «Це різні обличчя, — не здавалася Леся. — Придивися, але ж у тебе немає

очей, навіть ця сліпа курка бачить набагато більше за тебе», — це було останнє, що сказала Леся перед тим, як отримати ляпаса. Рудий був розлючений. Більше я її не бачила. Рудий бачив її на вечірках із моїми

колишніми потенційними коханцями Дмитром-Василем-Олегом. Подейкують, що за когось із цих паничів

вона нарешті вийшла заміж.

Коли Рудий розійшовся з Лесею, наша мати чомусь подумала, що його не тягне до жінок, натомість його

дуже тягне до чоловіків, тобто мама була переконана в тому, що Рудий має так звану нетрадиційну

орієнтацію. Втім, може, Леся взяла фінальний акорд і написала мамі фатального листа, в якому звинуватила

Рудого в цьому гріху. Материні дзвінки були тривожними, а потім у нашому домі з'явилася Христина

Стеців. Емігрантка з Канади. Канадійка українського походження. З привітом від матусі, вітанням від батька

і повідомленням: «Я у вас трохи поживу, поки знайду придатне житло». У неї було гладке обличчя й лагідна

посмішка. «Придатне житло» знайти було важко. Незабаром у Христини та Рудого зав'язались стосунки.

Христина була старша за Рудого, я достеменно не знаю, яка в них була вікова різниця. Втім, це було не так

важливо, все одно, хоч би скільки було Рудому років, він завжди залишався хлопчиком, а Христина мала

яскраво виражені материнські риси. Треба визнати, що вона обожнювала Рудого. Вона називала його генієм, вона присвячувала йому все своє життя, сплачувала всі його рахунки. Вона переймалася усіма його

справами, проблемами, займалася його одягом, занотовувала його геніальні думки. Завжди заглядала йому в

рота, я так думаю, що їй вдалося побачити його славетні гланди, через які Рудий у дитинстві постійно хворів

різноманітними ангінами. Вона називала Рудого коханням її життя. Мені здається, що це жахливо — бути

коханням усього життя іншої людини. Це неабияка відповідальність.

На її погляд, я стояла на заваді їхнього всепоглинаючого почуття. Я втручалася у ланцюг, що мав би, на

думку Христини, складатися лише з двох ланок: вона й він. Ще одна ланка, його сестра, не збігалася з її

планами. Ні, вона ставилася до мене добре. Можливо, занадто добре. Аякже, вона мала про всіх піклуватися, тому піклувалася і про мене. Піклувалася, чи сподобалася мені їжа, чи не заважає мені її музика, одне слово, Христина опікувалася мною. Незважаючи на це, вона мені не подобалася. Більше того, вона мене лякала.

Взяти хоча б цю її турботливу звичку — щовечора пропонувати мені «випити трохи молока». «Молоко

містить у собі багато кальцію, а кальцій конче необхідний твоєму зору. Зроби хоч ковток, Міро, треба

стежити за тим, щоб твій зір не погіршувався». На перший погляд, нічого поганого в цій пропозиції не було.

Вияв турботи, не більше. Але Христина дуже добре знала, що в мене хронічний панкреатит і після ковтка

молока я почуватимуся, як рогалик, так мене може скрутити. Цілком вірогідно, що одного разу цей ковток

молока може мене вбити. На мій погляд, на кожному пакеті чи пляшці з молоком мав би бути напис:

«Міністерство охорони здоров'я попереджає: ковток молока вбиває хворого на панкреатит». Я не

здивувалася б, якби дізналася про намір Христини мене отруїти. Безпечне молоко, ніяких підозр, я тихо

помру, і вже тоді ніхто не відволікатиме її від Рудого та Рудого від неї. Я припускаю, що саме так вона

могла думати. Хто її знає, цю Христину Стеців. Бог їй суддя.

Я й не думала їх розлучати, мені ще бракувало втручатися в особисте життя брата. Я намагалася бути з

Христиною приязною, завжди вислуховувала її, але ніколи не була з нею відвертою. Це вже занадто. Втім, Христині моя відвертість була непотрібна, їй був потрібний лише Рудий. Приборканий Рудий — як