підтвердження її жіночості. Злі язики подейкували, що з Христиною щось не те, тому вона не змогла знайти

гідного нареченого в Канаді, а приїхала обкрутити когось із наших хлопців. Я не хвилювалась через те, що

Христині вдасться обкрутити Рудого, ну, може, трохи і хвилювалася. Але я добре знала Рудого, знала, що

воля для нього понад усе, а Христина, старий мисливець Христина Стеців, уже обкладала Рудого червоними

прапорцями. І Рудий упізнав їхні коливання, коливання маленьких червоних стягів. Вони коливалися, як

маки в полі. Рудий, старий вовк, відразу впізнав, що це вони і є, червоні прапорці — небезпека його

чоловічої волі. Одного ранку я прокинулася і зрозуміла, що Христина більше з нами не живе. Я нічого не

питала в Рудого, хоч йому і кортіло щось розповісти, але мені чомусь не вистачало мужності вислухати

історію цієї розбіжності в характерах.

Останньою постійною дівчиною Рудого була Една. Една була литовкою, литовським режисером, як сказав

Рудий: «безмежно талановита жінка». Една виявилася дуже нервовою. У неї було нервовим усе: обличчя, волосся, пальці, руки, ноги, живіт, рухи. Абсолютно все. Рудий казав, що ця нервовість свідчить про її

талановитість. А ще він повідомив мені, що «цього разу я закоханий до нестями». Всі друзі Рудого вважали, що Една дуже гарна. Чого б я мала їм не вірити? Я знала, що в Едни були великі зелені очі, які вміли

змінювати свій колір від сіро-зеленого до блакитно-зеленого. Рудий називав її очі відьмацькими та

морськими. Ще він називав їх «очі, як у русалки». Я не пам'ятаю, щоб чиїмсь очам він приділяв стільки

уваги і не шкодував стільки епітетів.

Една не могла всидіти спокійно. Вона завжди давала роботу і клопіт своїм занепокоєним рукам. Якщо вона

щось не крутила, то щось плела. Бахрому скатертини вона сплітала в коси, будь-яку мотузку вона сплітала в

косу, ковдра так само страждала від рук Едни, але найгірше те, що косички вона плела й мені. Вона тихо

підходила до мене, мовчки. Зненацька торкалася мого волосся, ледь чутно віталася саме з ним, не зі мною, і

розпочинала плести косички. Мене така поведінка бентежила хоча б тому, що мені було боляче, і я

відчувала себе ковдрою в зелену клітину, що лежить на ліжку Едни.

Я довго терпіла, але не витримала й одного разу подарувала їй ляльку Барбі з чудовим довгим та пухнастим

волоссям. Барбі мала б слугувати Едні чотками. «Едно, — лагідно почала я. — Едно, відтепер ти можеш

робити їй будь-які зачіски, можеш хапати її за волосся, як і коли тобі заманеться». Але Една не зраділа

подарунку, вона сховала обличчя в долонях, кинула ляльку на підлогу й зайшлася в риданнях. «Ти мене не

розумієш, ти мене не розумієш, ти мене не розумієш. Ти мене ненавидиш, ненавидиш з самого початку, ти

це навмисно. Ця лялька — це навмисно, ти не підпускаєш мене до себе, ти думаєш, що я хвора. Адже це ти, це ти хвора. Це — ти». Вона насилу заспокоїлася.

Рудий був наче засліплений нею. Я думаю, що Едну він щиро кохав. Една була практичною особою. Я не

вважаю практичність вадою, тим більш, що й Рудого важко назвати непрактичним молодиком, але

практичність Едни була надмірною. Наприклад, якщо їй дарували щось таке, що їй не подобалося (не

підходило чи було відвертим лайном) і що вона ніяк не могла продати, Една швидко передаровувала це

мені; якщо це не підходило мені, то вона сплавляла непотріб комусь із подружок. «На тобі, Боже, що нам не

гоже». Не знаю, чи є якесь спеціальне литовське прислів'я на цю тему, але наш народ придумав на такі

випадки ось це: «Їжте, їжте, куме, все одно свиням віддавати». Можливо, я несправедлива до Едни, цілком

можливо, що вона намагалася зробити мені щось приємне. Може, на її розсуд, це й було приємне. То й нехай

собі. Хто їх знає, цих литовців.

Незважаючи на те, що Рудий кохав Едну і вона начебто була закохана в нього, Рудий не припинив

вештатися по вечірках. Майже щовечора він десь швендяв і міг припхатися п'яним уранці. Едні це не

подобалося. По-перше, кому б із жінок це подобалося, а по-друге, вона любила сама влаштовувати вечірки, де поводилася як королева. Якщо займатися вечірками їй було лінь, то Една віддавала перевагу посиденькам

у колі родини. Читанню та світським бесідам. Одного разу Една взяла всі колекційні краватки Рудого, сплела їх у величезну косу і заявила йому, коли він, похитуючись, явився перед її «морськими» очима, що