Ейб подумав, що це йому сниться.

— Чого вам?

— Ніжж!

— Ей-бе! — квилила любонька Лі. — Йди сюди!

— Зараз. Ви хочете сказати ніж? У мене немає ножа. Я вам нічого не зроблю. Чого вам ще треба?

— Ц-ц, — цмокала тварина і, погойдуючись, підступила до нього.

Ейб, що стояв з перекинутим через руку халатом, широко розставив ноги і не відступав.

— Ц-ц, — цмокнув і він. — Чого ти хочеш?

Тварина неначе подала йому передню лапу, але це Ейбові не сподобалося.

— Що? — сказав він трохи різкіше.

— Ніжж, — дзявкнула тварина і впустила з жмені щось білувате, схоже на крапельки.

Але то не були крапельки, бо воно покотилось по піску.

— Ейбе! — захлиналася Лі. — Не кидай мене тут! Містерові Ейбу вже зовсім не було страшно.

— Геть з дороги! — сказав він і махнув на тварину купальним халатом.

Вона квапливо, незграбно відступила. Тепер Ейб мав змогу відійти з честю; але хай Лі бачить, який він хоробрий! Він нахилився, щоб роздивитися те білясте, що тварина впустила з лапи. То були три тверді гладенькі матово-лискучі кульки. Містер Ейб підніс їх до очей, бо вже смеркало.

— Ей-бе! — скиглила покинута любонька. — Ейбе!

— Вже йду, — гукнув містер Ейб. — Лі, у мене щось є для тебе! Лі, Лі, я щось тобі несу!

Розмахуючи над головою купальним халатом, містер Ейб Леб біг по берегу, наче юний бог.

Лі сиділа навпочіпки, скулена, і трусилася.

— Ейбе, — схлипнула вона, цокочучи зубами. — Як ти можеш… Як ти можеш…

Ейб урочисто схилив перед нею коліна.

— Лілі Веллі, морські божества, чи тритони, прийшли скласти тобі шану. Звеліли мені переказати тобі, що відколи Венера зродилася з піни морської, жодна артистка не справила на них такого надзвичайного враження, як ти. А на доказ свого захоплення вони посилають тобі… — Ейб простяг до неї руку. — Оці три перлини. Дивись.

— Не патякай, Ейбе, — пирхнула любонька Лі.

— Ні, серйозно! Сама подивися, справжні перли.

— Покажи! — буркнула Лі й тремтячими пальцями взяла білясті кульки. — Ейбе! — прошепотіла вона. — Це ж перли! Ти їх у піску знайшов?

— Ну що ти, любонько, хіба перли бувають у піску?

— Бувають, — заперечила любонька. — їх промивають, як золото. Бач, я ж тобі казала, що тут повно перлів!

— Перли ростуть у таких скойках під водою, — майже впевнено сказав Ейб. — Слово честі, Лі, це тобі принесли оті тритони. Вони бачили, як ти купалася. Хотіли віддати тобі у власні руки, але ж ти їх так злякалась…

— Бо вони бридкі! — вигукнула Лі. — Ейбе, це розкішні перли!Я страшенно люблю перли!

“Отепер вона гарна, — озвався критичний голос. — Коли стоїть отак навколішки з перлами на долоні — вродлива, нічого не скажеш”.

— Ейбе, а їх справдіпринесли оті… тварини?

— Це не тварини, любонько. Це морські божества. Вони називаються тритони.

Любонька нітрохи не здивувалась.

— Дуже мило, правда? Вони страшенно симпатичні. Як ти гадаєш, Ейбе, мені слід якось їм подякувати?

— Ти вже не боїшся їх?

Любонька здригнулась.

— Боюсь. Ейбе, я тебе прошу, забери мене звідси!

— Ну то гайда, — сказав Ейб. — Нам треба дістатись до нашого човна. Ходімо, не бійся.

— Але ж… але ж вони в нас на дорозі, — проскиглила Лі. — Ейбе, а може, ти сам до них підійдеш? Тільки не кидай мене саму!

— Я тебе перенесу на руках, — героїчно запропонував містер Ейб.

— Перенеси… — шепнула Лі.

— Тільки накинь халат, — буркнув Ейб.

— Зараз. — Міс Лі заходилась обома руками поправляти свої чудові золоті кучері. — Я, мабуть, страшеннорозпатлана? Ейбе, в тебе нема при собі губної помади?

Ейб накинув їй на плечі халат:

— Ходімо вже, Лі!

— Я боюся, — ледь чутно прошепотіла любонька.

Містер Ейб узяв її на руки. Любонька Лі на вигляд здавалась легенькою, як пір’їнка. “Хай йому біс, важче, аніж ти гадав, еге? — сказав Ейбові холодний і критичний голос. — А тепер у тебе ще й обидві руки зайняті — коли ці тварини на вас кинуться, що тоді?”

— Може, ти бігом побіжиш? — попросила любонька.

— Гаразд, — хекнув Ейб, що насилу перебирав ногами.

Уже було майже темно. Ейб наближався до широкого півкола тварин.

— Швидше, Ейбе, біжи бігом! — шепотіла Лі..

Тварини почали якимись своєрідними хвилястими рухами крутити тулубом.

— Біжи, біжи швидше! — заверещала любонька, істерично дриґаючи ногами, і в Ейбове плече уп’ялися вкриті сріблястим лаком нігті.

— Що ти робиш! Пусти! — скрикнув Ейб.