— Ніжж, — дзявкнуло поруч. — Ц-ц-ц. Ніжж. Лі. Ніжж. Ніжж. Ніжж. Лі.

Але вони вже опинились за півколом, і Ейб відчув, що його ноги грузнуть у мокрому піску.

— Можеш поставити мене, — прошепотіла любонька в ту хвилину, коли в Ейба вже зовсім замліли руки й ноги.4

Ейб відсапувався, втираючи рукою піт із лоба.

— Біжи до човна, швидше! — наказала любонька Лі.

Тепер півколо темних тіней обернулось передом до неї й підступало ближче.

— Ц-ц-ц. Ніжж. Ніжж. Лі.

Але Лі не закричала. Лі не кинулась тікати. Лі здійняла руки до неба, і купальний халат зсунувся з її пліч. Лі, зовсім гола, обома руками махала хитким тіням і посилала їм цілунки. Її тремтячі уста скривились у якусь подобу чарівливої усмішки.

— Ви такі милі! — промовив тремтливий голосок, і білі руки знову простяглися до гойдливих тіней.

— Іди підсоби, Лі, — не дуже лагідно гукнув її Ейб, що спихав човен на глибшу воду.

Любонька Лі підняла свій купальний халат.

— Прощайте, рідненькі!

Було чути, як тіні вже чалапають по воді.

— Швидше, Ейбе! — засичала любонька, бредучи до човна. — Вони вже доганяють!

Містер Ейб розпачливо силкувався зіпхнути човен на глибоке; а тепер до човна влізла ще й міс Лі і замахала рукою на прощання.

— Перейди на другий бік, Ейбе, а то ти мене затуляєш.

— Ніжж. Ц-ц-ц. Ей-бе.

— Ніжж. Ц-ц-ц, ніжж.

— Ц-Ц.

— Ніжж.

Нарешті човен загойдався на хвилях. Містер Ейб заліз у нього й з усієї сили наліг на весла. Одне весло вдарило по чомусь слизькому.

Любонька Лі перевела дух.

— Правда, вони страшенно милі? І я зіграла цю сценку просто чудово?

Містер Ейб щосили веслував до яхти.

— Надягни халат, Лі, — сказав він трішечки сухо.

— Я вважаю, що це був блискучий успіх, — відзначила міс Лі. — А перли, Ейбе! Як ти гадаєш, вони дуже дорогі?

Містер Ейб на мить кинув гребти.

— Я гадаю, що тобі не слід було показуватися їм гак.

Міс Лі трохи образилась:

— А що ж тут такого? Зразу видно, що ти, Ейбе, не артист. Греби швидше, будь ласка, бо я змерзла в халаті.

Того вечора на яхті “Глорія Пікфорд” не було особистих конфліктів, а тільки запальна суперечка на наукові теми. Фред (якого з солідарності підтримував Ейб) твердив, що це напевнебули якісь ящери, а капітан заявляв, що ссавці. В морі нема ніяких ящерів, запально доводив капітан; але недавні студенти не хотіли визнавати його доказів, бо ящери здавалися їм більшою сенсацією. Любонька Лі вдовольнилася тим, що це були тритони, що вони були просто розкішніі що взагалі це був такий блискучийуспіх; чарівна, в синій смугастій піжамі, що такподобалася Ейбові, вона марила перлами та морськими божествами, і в неї аж очі горіли. Джуді, звичайно, була переконана, що все це нісенітниця, вигадка Ейба й Лі, і завзято моргала Фредові, щоб уже кінчав сперечатися. Ейб думав, що Лі могла бзгадати й про те, як він, Ейб, безстрашно пішов між тих ящерів по її купальний халат, а тому сам тричі розповів, як відважноспиняла їх Лі, поки він, Ейб, спихав човен на глибшу воду, і вже почав розповідати вчетверте; але Фред із капітаном зовсім не слухали його, а палко сперечалися про ящерів та ссавців. (Ніби не однаково, що воно таке, думав собі Ейб). Нарешті Джуді позіхнула, сказала, що йде спати, й значуще подивилась на Фреда; але Фред саме згадав, що до всесвітнього потопу на світі були якісь кумедні стародавні ящери — як же вони в біса називалися: диплозаври, бігозаври чи якось так, — і ті ящери ходили на задніх лапах. Фред сам їх бачив на малюнку в одній товстенній ученій книжці. Ото книжка, так книжка, сер; побачили б ви її!

— Ейбе, — озвалася любонька Лі. — У мене є розкішнаідея кінофільму.

— Яка?

— Щось неймовірно нове. Уяви собі, що наша яхта потонула і тільки я сама врятувалась на цьому острові. І жила б, як Робінзон.

— А що б ви тут робили? — скептично запитав капітан.

— Купалася б і взагалі… — просто відповіла любонька. — А потім у мене закохались би морські тритони… і весь час носили мені перли. Розумієш, зовсім як у житті. Можна б із цього зробити такий видовий фільм, виховний… Щось таке, як “Пароплав “Горн” [71] .

— Лі має рацію, — раптом заявив Фред. — Треба завтра ввечері зняти цих ящерів на плівку.

— Тобто цих ссавців, — поправив капітан.

— Тобто мене, — сказала любонька, — як я стою між тими морськими тритонами.

— Тільки в халаті, — втрутився Ейб.

— Я, мабуть, надіну свій білийкупальник, — сказала Лі. — І хай Грета зробить мені таку, як слід, зачіску. Бо сьогодні я була просто стр-р-рашна.

— А хто зніматиме?

— Ейб. Хай і він хоч на щось придасться. А Джуді може світити чимось, коли стемніє.

— А Фред?

— У Фреда хай буде лук і вінок на голові, а коли ті тритони захочуть мене викрасти, він їх повбиває. Ну, як?

— Уклінно дякую, — вискалився Фред, — але я волію револьвер. А капітанові, по-моєму, теж треба піти з нами.

Капітан войовниче наїжачив вуса:

— Не турбуйтеся. Про все, що треба, я подбаю.

— І що ж це буде?

— Троє матросів, сер. І добре озброєних.