Шрифт:
Це виводило Марусю з рівноваги і відволікало від безпосередньої роботи та підготовки до ефіру.
— Еде, ти не вмієш слухати. Я не хочу жодної розмови з цього приводу. Стомилася від усіх розмов разом. У мене міняється життя… Розумієш? Кардинально! — закричала в слухавку. — Ти — це те, що могло бути, але не трапилося! Ти класний, Еде! Але ти — з життя інших жінок. Розумієш? Із життя твоєї дружини, Маргарити…
— Та пішла вона! — перебив Марусю.
— Ну, так не можна… Захотів — прийшла, перехотів — пішла… Вона жінка… І ти сам пустив її у своє життя…
— Вона в нього пробралася по-пластунськи, підло й підступно.
— Значить, були відчинені потаємні дверцята твоєї душі…
— Слава Богу, в душу не пробралася.
— Отже, не все так погано? Чому ж ти так нервуєшся? — пом’якшила тон, бо відчула, що чоловікові справді щось дуже пече.
— У тому то й справа: відчуває, що їй до моєї душі зась, ось і гамселить здуру в зачинені двері…
— Еде, ти — дорослий, самодостатній чоловік. Чому ж дозволяєш комусь вплутуватись у твоє життя? Навіть, якщо це керівниця, ніхто не дав їй права втручатися в твою долю, тим більше — залазити в душу. Я думала, що у вас за згодою сторін, — пожартувала Маруся. — Ти зрозумій, Едику, стосовно цього я тобі своїми розрадами не допоможу. Не хочу спричинити ще більших страждань. Правда. Ти ж знаєш, що я ставлюся до тебе, як до друга. Мені не байдужа твоя доля. У цьому випадку можу лише щиро поспівчувати, а допомогти… — замовкла.
— Ну, хоча б поговорити з тобою можна наодинці?
— Едику, будь ласка, не наполягай. Я направду зараз дуже зайнята. Давай я згодом тобі все розповім. Обіцяю, що ми з тобою знайдемо час для розмови…
— Твоя загадковість тобі личить. Власне, як і все решта, — сказав сумно Едуард.
— Дякую, Еде. Вище голову!
Маруся думала про керівницю. Хотіла визначити її тип. Окрім слова «стерва», тій нічого не підходило. Намагалася подумки виправдати її, але всі виправдання були якимись непереконливими, надуманими. Маргарита — дивовижне створіння. Її бажання, думки, прагнення неможливо вкласти в якусь схему. Вони нагадують броунівський рух частинок, що постійно спалахують і мерехтять. Вона, мабуть, і сама не знає, чого хоче і що чинить. Бажання мати все перетворює її у всеїдну істоту, яка щомиті прагне більшого. І байдуже, яким способом того домагається. Маргарита з тих, які вважають, що переможців не судять, а гроші не пахнуть. Така філософія її повністю влаштовує. То нехай би й жила своїми вимірами, аби тільки не заважала іншим. Аж ні — за рахунок тих інших вона й задовольняє свої нескінченні потреби.
Перед ефіром Маруся години дві розмовляла зі Світланою: напрацювали тактику, погодили непомітні для глядача жести, якими подаватимуть знаки одна одній, створили спільний настрій і, разом із тим, мило спілкувалися.
— Ми сьогодні з вами, Світлано, спробуємо не говорити про чоловіків. Хоча — це неймовірно тяжко і я не зовсім упевнена, що у нас вийде. Але ж спробувати можна? Мене вже давно цікавлять жінки, — загадково посміхнулася. — В сенсі їхньої психології. На які категорії нас тільки не ділять! Мене найбільше цікавить дві — фатальні жінки та «сірі мишки». Чи зможете ви сьогодні в ефірі розмежувати ці поняття, і що це взагалі таке у вашому розумінні?
— Жінка взагалі за своїм визначенням — людина, — Світлана лукаво подивилася на Марусю.
— Та що ви кажете? — розсміялася Маруся.
— Чимало чоловіків також дуже здивовані. Але в їхньому понятті жінка, створена з ребра Адама, апріорі не може бути повноправною людиною. Що цікаво, Марусю, про те, що жінка зроблена з ребра, знають усі чоловіки, які навіть не торкалися Біблії. Вони з уст в уста передають цю незаперечну істину. Та небагато з них знає, що в Адама була перша дружина Ліліт, створена з того самого матеріалу, що й він. Вона була досконалою людиною, нічим не поступалася. Адам, як і кожен чоловік, прагнув ієрархії — хотів підкорити собі горду жінку. Тоді Ліліт покинула чоловіка, почала жити сама, насолоджуючись Природою, Абсолютом, Вічністю. Звичайно ж, Адама не влаштовувало самотнє існування, і він попросив Бога нову дружину. З цим Бог не забарився — створив йому жінку з його ж ребра. Цією жінкою і була Єва, яка згадана у Біблії разів три, і то як нерозумне створіння, котре погубило рід людський.
— Ви, Світлано, добре знаєтеся на Біблії. Про це варто буде поговорити в ефірі.
— Я повернулася так далеко назад лише з однією метою — показати, що навіть коли у світі існувало лише дві жінки — це вже було два типи нашого роду. Єва — «сіра мишка», а Ліліт — фатальна жінка, яку, за однією з версій патріархальної християнської міфології, за непослух чоловікові Бог перетворив на змію-спокусницю. Не тяжко здогадатися, хто спокусив яблуком Єву, — всміхнулася до Марусі Світлана.
— Дивовижно, Світлано! Ніколи не задумувалася над цим. Справді, ми від початку світу поділені на типи. І кожен виконує свою місію — хто прислуговує чоловікові, маючи в тому потребу, а хто використовує для власних потреб, відчуваючи задоволення.
— Справді, в історію увійшли і ті, й інші.
— А найяскравіші? Зможете назвати відразу?
— Дуже люблю притчу про двох сестер — Марту і Марію, в яких зупинивсь Ісус Христос. Поки Марта поралася по господарству, Марія сиділа поруч з Ісусом і слухала його розповіді. Коли ж Марта розлючено стала дорікати сестрі за лінощі й неповагу до гостя, Христос зупинив її, сказавши, що у кожної жінки — своє призначення. Ось такою господинею, як Марта, якщо хочете, Марусю, «сірою мишкою» була дружина Льва Толстого, яка народжувала дітей, поралася по господарству і впорядковувала його рукописи. І зовсім іншою жінкою була Гала — дружина Сальвадора Далі. Її можна назвати музою, а можна — фатальною жінкою. Як би ми її не йменували, суть не змінюється: без цієї жінки художник не створив би таких шедеврів.
— Щодо дружини Толстого — можна й не погодитися. Кажуть, що вона була сильна особистість.
— І що ви, Марусю, чули про неї, як про особистість? Хоч знаєте, як її звати?
— Власне, нічого й не чула. Не буду наполягати… А про Галу справді знає весь світ… Хоча та й інша були лише дружинами ґеніїв. То ви вважаєте, що жінка від народження наділена певними рисами і тому вже від природи має свій тип?
— У кожної з нас є щось від Ліліт і від Єви. Просто іноді хтось із них надто переважає, і тоді ми бачимо «сірих мишок» та фатальних жінок. Хтось задовольняється народженням дітей і безконечним перебуванням на кухні, а хто підкоряє вершини.