Шрифт:
Графиня думала про помсту.
Спочатку вона вирішила, що накаже здерти з живота та стегон Рікети шкіру і посадити її у бронзову ванну з ропою. Але така ванна у Лос Кампос да Санта Фе була одна-єдина. Регентці здалося, що їй буде потім не дуже приємно митись у знарядді для тортур. Після довгих роздумів її уява зупинилась на страті розпеченим залізом; подробиці та послідовність катувань вона вирішила обговорити з вченим ченцем Дієго.
Втішена тим, що далі думати вже не треба, графиня де Ебро вклякала до молитви; потім чорношкіра мавританка роздягла її та обтерла тіло володарки ганчіркою, змоченою у лавандовій воді.
Хриплуваті кастільські півні вже присвятили сутінкам недовгі співи, вже процокали галереями ковані чоботи нічної варти, а сон все ухилявся від лавандових обіймів графині. Вона слухала нічні звуки фортеці: ось хлопчик-паж заліз на рипливу постіль чорношкірої служниці і та застогнала від сподіваної щедрості юного тіла; ось п'яний капітан Вамба заспівав з-під воза бойового тропаря і налякав вартових псів внутрішньої брами — ті загавкали; ось вдарили малі дзвони монастиря Саагуна, закликаючи братів-клюнійців до нічних молитовних пильнувань.
Графиня не спала.
Вона встала з ліжка і навмисно зачепила ногою мідний казан; той загуркотів підлогою. З-за шовкового вітрила вискочила гола перелякана мавританка. Графиня зауважила блискучу рідину на її чорних литках. Володарка Лос Кампос да Санта Фе завагалась — чи не подобались Біанці Рамоні, — вона вдарила служницю шкіряним паском: «Одягни мене, мавпо!»
Мавританка допомогла графині одягти важку накидку з чорного оксамиту. Проходячи повз ложе чорношкірої, регентка побачила, що паж не надто кощавий і запам'ятала це. Вона вийшла з алькову у лункий простір кутової вежі, відповіла на вітальні вигуки вартових, зійшла до фортечної каплиці Санто Геросо. Сповідник отець Фернандо мешкав у келії поряд із каплицею; графиня сподівалась, що старий не спить. І дійсно — не встигла вона впасти перед престолом, як прочинились ґратчасті двері і старезний чернець прошепотів над її траурним оксамитом благословення.
Вона розповіла сповідникові про плановану страту.
«Та дівка є дочкою проклятого народу, — сказав отець Фернандо, — і ваша світлість може покарати її за власним розсудом, не наражаючись на осуд Святої Церкви. Але циганка надзвичайно вродлива. Всі солдати тільки й говорять що про її принади. Жорстока страта не піде на користь вашому регентству. У молодого дона Хайме багато ворогів. А ось диявольський вертеп єретика Санчо Бубаса зруйнувати треба неодмінно».
«Єретичка заслуговує жорстокої страти!» — прошепотіла Біанка Рамона.
«Король Альфонсо Восьмий — славетний хрестоносець, — сказав старець, — але й він грішить, маючи коханок при живій дружині. У Толедо багато пліткарів, які піднесуть до королевих вух оповідь про вашу жорстокість та оспівають вроду страченої блудниці. А ваш сусід, граф Хуан де Альмаха, щедро заплатить тим пліткарям. Великий Магістр ще не вирішив, кому віддати командорство Ордену Калатрави…»
«Він віддасть його моєму синові», — сказала графиня підводячись. Рука старця зісковзнула з її рамена, — ніби сухий лавр відпав від пружної розкоші трауру. Регентка вийшла з каплиці, не чекаючи на благословення сповідника. Вона відчула, як щось гірке піднімається від шлунка до горла, і з силою вдихнула прохололе нічне повітря.
«Треба негайно відкликати Хайме з Толедо, — вирішила графиня, — вивчати теологію він зможе і тут, під надійною охороною. Дієго потурбується про це».
Вона проминула фортечне подвір'я, відчуваючи спиною запитальні погляди вартових і мандрівних ченців, що відпочивали під дашком кузні. Старший вартовий відчинив їй двері замкового підземелля і запалив смолоскип.
Смердюча клітка, до якої графиня наказала запроторити циганку, виявилась порожньою. Лише тлустий пацюк сидів на земляній підлозі, вирячивши очі на червонувате полум'я смолоскипу. Гаряча смола впала на руку Біанки Рамони; вона здригнулась і відчула, що кров приливає до її обличчя та вух.
«Де та тварюка?» — спитала вона старшого вартового. Офіцер відвів погляд від її очей.
«Напевне, солдати взяли її до своєї кімнати», — сказав він і повів регентку вглиб підземелля.
Приміщення вартових виявилось великим і добре освітленим смолоскипами. Рікета лежала зовсім гола на розгорнутих козячих шкірах посередині кімнати, а четверо солдат, звільнені від обладунків, дивились на неї, ніби уражені спроможністю Творця посилати в світ тілесно втілену досконалість. Вони не ворухнулись, коли володарка замку і офіцер увійшли в грішний простір їх споглядання.
Біанка Рамона вперше побачила Рікету зблизька. За мить вона вибачила покійному графу де Ебро половину його провин перед нею. Врода циганки перевершувала всі описи і перекази.
Офіцер закричав на остовпілих вартових, і ті, прикриваючи сором свій, кинулись знімати з гаків шоломи та кольчуги. А графиня ще деякий час, уникаючи погляду циганки, розглядала її стегна, з яких колись мріяла здерти шкіру.
Вона дочекалась, заки Рікету знову замкнуть у клітку з пацюками, наказала не давати блудниці одягу і повернулась до свого алькову, перебираючи перлини спадкового намиста. Коли вона дісталась ліжка, то відчула порухи незнайомих дивних бажань, що ніби глибинні морські потвори плавали в тій гіркоті, котра нарешті досягла її горла.