Шрифт:
Було дуже зимно. Ніч не була вітряна, і не було чутно того тоненького свисту, який так вразив нас першого вечора, але крізь отвори проникало вологе, крижане повітря. Ми одягли вовняні рукавиці, щоб не заклякали руки, коли ми торкатимемось книг. Але то були рукавиці, призначені для того, щоб писати взимку, — кінчики пальців зоставалися відкритими, і ми раз у раз мусили підносити руки до полум'я, ховати їх на грудях або плескати в долоні, підстрибуючи від холоду.
Тому ми не могли зробити все відразу. Ми, зрештою, щоразу зупинялися понишпорити по шафах; Вільям, з новими окулярами на носі, тепер міг досхочу гортати книжки, і кожна нова назва книги, яку він брав до рук, виклиала у нього вигуки радості — він або знав цей твір, або давно його шукав, або ж ніколи про нього не чув, а тому ця книга хвилювала й інтригувала його. Одне слово, кожна книга була для нього немов казковий звір, якого він стрічав на незнаній землі. Гортаючи рукописи, він велів мені зазирати на інші полиці. «Подивись-но, що у тій шафі!»
Переставляючи фоліанти, я читав по складах: Historia anglorum [229] Беди… Того ж таки Беди De aedificatione templi, De tabernaculo, De temporibus et compute et chronica et circuli Dionysi, Ortographia, De ratione metrorum, Vita Sancti Cuthberti, Ars metrica [230] ».
«Звісно, усі твори Велебного… А диви-но сюди! De rhetorica cognatione, Locorum rhetoricorum distinctio [231] , а скільки тут граматиків — Прісціян, Гонорат, Донат, Максим, Вікторин, Євтих, Фока, Аспер… Дивно, спочатку мені здавалося, що тут лише автори з Англії… Погляньмо нижче…»
229
Історія англів (лат.).
230
Про спорудження храму, Про ковчег, Про час, обчислення, хронологію і Діонісове коло, Орфографія, Про систему розмірів, Житіє святого Кутберта, Мистецтво віршування (лат.).
231
Про риторичну подібність, Розрізнення риторичних предметів (лат.).
«Hisperica… famina [232] . Що це?»
«Гібернійська, себто ірландська поема. Послухай:
Hoc spumans mundanas obvallat Pelagus oras terrestres amniosis fluctibus cudit margines. Saxeas undosis molibus irruit avionias. Infima bomboso vertice mistet glareas asprifero speigit spumas sulco, sonoreis frequenter quatitur fiabris [233] …
Я не розумів значення цих слів, але вони перекочувались у Вільямових вустах так, що здавалось, ніби чуєш звук хвиль і морської піни.
232
Ірландські… вислови (лат.).Збірка латинських висловів, укладена в Ірландії в V–VI ст. Містить чимало чудернацьких слів.
233
Бурхливе море оточує береги світу, Б'є стрімкими хвилями об краї землі. Налітає на скелясті бухти водяними валами. Виносить з гулом із глибин каміння, Посипає ним, неприборкане, пінисті борозни, І часто його потрясає голос вітру (лат.).
«А це? Якийсь Альдгельм з Малмзбері, послухайте-но ці рядки: Primitus panforam procerum poematorum pio potissimum paternoque presertim privilegio panegiricum poemataque passim prosatori sub polo promulgatas [234] … Усі слова починаються з тієї ж літери!»
«Люди з моїх островів усі трохи схиблені, - гордо сказав Вільям. — Загляньмо-но в іншу шафу».
«Вергілій».
«Чому це він тут? А що саме Вергілія? "Георгіки"?»
«Ні. "Витяги". Ніколи про них не чув».
234
Насамперед, зі всіх довгих віршів заспіваймо до нашого Творця, за могутнім, побожним отцівським привілеєм, панегірик і вірші, що широко розповсюджуються під Полярною зіркою (лат.).
«Та це ж не Марон! Це Вергілій з Тулузи, ритор, який жив через шість століть після Різдва Нашого Господа. Його вважали великим мудрецем…»
«Тут він каже, що мистецтва діляться на poema, rethoгіа, grama, leporia, dialecta, geometria… Але якою це мовою?»
«Латиною, але таку латину він сам вигадав і вважав її набагато гарнішою. Прочитай отут: він каже, що астрономія вивчає знаки зодіаку, якими є mon, man, tonte, piron, dameth, perfellea, belgalio, margaleth, lutamirpn, taminon та raphalut».
«Він теж був схиблений?»
«Не знаю, він не з моїх островів. Послухай іще, він каже, що вогонь можна назвати дванадцятьма способами: ignis, coquihabin, ardo, calax, fragon, rusin, fumaton, ustrax, vitius, siluleus, сиріч вогонь, полум'я, жевриво, варій (він бо сире може робити вареним), палій (бо палить), тріскун (бо полум'я тріскає, коли горить), червоній (бо воно червоне), димій (бо дим дає), горій (бо горить), живій (бо немов оживляє мертві вже члени), кресій (бо виникає від кресання з огнива, хоч то й неправда, бо береться він з іскри). А ще зовуть його aeneon (від бога Енея, який живе у ньому і завдяки якому пал передається стихіям)».
«Але ж так ніхто не говорить!»
«На щастя, ні. Але у ті часи, щоб забути про цей лихий світ, граматики втішалися всілякими мудрованими питаннями. Я чув, що в ту добу ритори Ґабундус і Теренціюс п'ятнадцять днів і п'ятнадцять ночей дискутували про кличний відмінок займенника ego [235] , аж врешті кинулися один на одного зі зброєю».
«А оце також, послухайте-но… — Я схопив книгу, чудово ілюстровану рослинними лабіринтами, з-поміж вусиків яких визирали мавпи та змії. — Послухайте, які чудернацькі слова: cantamen, collamen, gongelamen, stemiamen, plasmamen, sonerus, alboreus, gaudifluus, glaucicomus…»
235
Я (лат.).Це одна з неймовірних історій, що їх наводить Вергілій Граматик у своїх «Витягах» (див. Глосарій).
«Це теж з моїх островів, — знов розчулено сказав Вільям. — Не будь надто суворим до тих ченців з далекої Гібернії, може, саме їм ми завдячуємо тим, що ця обитель існує і що існує Священна Римська імперія. У ті часи решта Європи лежала в руїнах, а якось довелося оголосити недійсними усі хрещення, уділені деякими священиками Галлії, бо вони хрестили in nomine patris et filiae [236] , і не тому що були прибічниками якоїсь нової єресі і вважали Ісуса жінкою, а тому що майже не знали латини».
236
Во ім'я отця і доньки (лат.).