– Відставити! – суворо зауважив полковник. – Знаєте, як поводитися з полоненими?

– Слухаюсь, товаришу полковнику! – підтягнувся. – Але ж сам фріц каже…

– Підведіть його.

Німець йиявився невисоким і миршавим.

– Хто ти? – запитав полковник німецькою.

– Бортрадист Курт Мюллер, – виструнчився, наскільки дозволяли скримцьовані позаду руки.

– Хто твій командир?

– Гауптман Петер Шульц.

Карий хотів запитати, з яким завданням летіли й що трапилося з літаком, та розсунулися кущі й з'явився старший лейтенант Туликов. Доповів:

– Затримали п'ятьох. Одного вбито.

– Командир живий? – Здається.

– Давайте сюди.

– Тут поруч, – вказав рукото Туликов. Полковник ступив туди, та нараз зупинився і обернувся до бортрадиста.

– Ваше завдання? – запитав.

– Не знаю.

– Хто був у літаку, крім екіпажу? Десант?

– Я нічого не знаю. Я – простий солдат, і мені нічого не кажуть…

– Після посадки літака виходили в ефір?

– Так.

– Що передав?

– Завдання виконане.

– Яке завдання?

– Це знає лише командир.

– Кого висадили?

– Не знаю.

– Скільки їх було?

– Двоє.

– Їхнє завдання?

– Нам нічого не казали.

Він мав рацію: звичайно, бортрадист нічого не міг знати про операцію. Карий розсунув плечем кущі, протиснувся крізь них до невеличкої галявини, де попід деревами тирлувалися полонені.

– Хто командир? – запитав. Темна постать відділилася від інших.

– Ваше прізвище та звання?

– Гауптман Петер Шульц.

Усе сходилося, і бортрадист сказав правду.

– Ви висадили диверсантів, – мовив полковник так, наче знав усі плани гітлерівців, – кого і з якою метою?

– У наше завдання входило тільки висадити їх, – одповів гауптман. – Більше ніхто й нічого не знає.

– Хто вони: німці чи росіяни?

– Я давав присягу… – почав гауптман не дуже рішуче. – І полонений не мусить…

– Ви приземлилися на чужій території із шпигунсько-диверсійною метою, – жорстко обірвав його Карий. – А за законами військового часу з шпигунами…

– Ми не шпигуни – екіпаж літака виконував завдання командування.

– Це ще треба довести.

– Усе одно, кінець один, – безнадійно махнув рукою гауптман, – розстріл.

Від групи полонених відділився невисокий, худорлявий чоловік. Назвався:

– Штурман Арвід Гейдеман. Ми справді не диверсанти, тут тільки екіпаж літака, два стрілки та бортрадист. Другий пілот вбитий. Я скажу все, і ти, Петере, – обернувся до гауптмана, – неправий. Для нас усе скінчено, присягу давали фюрерові, а Гітлеру кінець. Капут нашому фюреру… – додав російською, – так, Гітлеру капут, і ми мусимо розповісти все.

– Що? – запитав полковник.

– Диверсанти виїхали з літака на мотоциклі. Спеціальним трапом. Чоловік і жінка. Ніхто не знає, як називаються. Але мають якесь дуже важливе завдання. Ходили чутки: їх готував сам Скорцені, ви знаєте, хто такий Скорцені?

– Так.

– І ще казали: про що операцію відомо самому фюрерові. Ми, правда, не віримо, але все можливе.

– Самому Гітлерові? – засумнівався Карий,

– Так казали.

– Маршрут? – запитав полковник. – Куди подалися диверсанти?

– Дорогою на Сарни.

– Їхні прикмети?

– Чоловік у формі вашого майора. Середнього росту, чорнявий, у такому ж плащі, як і ви. Жінка – молодший лейтенант. Вродлива. Їдуть на російському мотоциклі, певно, трофейному…

Полковник підвів руку, й Туликов підійшов до нього.

– Рацію, – наказав Карий, – негайно сюди. Старший лейтенант кивнув на темну постать трохи оддалік.

– Готова.

Полковник владним жестом зупинив штурмана, бо решта – дрібниці, принаймні тепер – дрібниці, і слід негайно передати наказ по рації. Апарат світився зеленим вічком, полковник схилився над ним і мовив чітко:

– Говорить третій. Повторюю, говорить третій. З чотирнадцятого квадрата, де приземлився ворожий літак, орієнтовно дорогою на Сарни рушив мотоцикл з двома диверсантами. Чоловік і жінка, чоловік у формі радянського майора, жінка – молодшого лейтенанта. Чоловік середнього росту, чорнявий, жінка вродлива. Негайно всім групам перехоплення вжити заходів до затримання. Повторюю… – і ще раз передав у ефір наказ. Зробив паузу й додав: – Можливі уточнення. Мій наступний вихід до ефіру хвилин через десять- дванадцять. – Круто повернувся і пішов до полонених.