падають споконвічні святині, а священикам за молитву

віддячують кулею. Благословляю вас, і вірте, що не зло

правитиме врешті цим світом.

За вікном тихо лився передзвін, кликали дзвони на

Службу вечірню.

10

У своєму рідному селі під Гродно архімандрит Смарагд

мав удосталь часу, тут чималенько він книг перечитав

– читав до знемоги, аж доки букви рябіти не починали

в очах, як рябіє озерна вода від перших крупних краплин

на початку рясного дощу. А як несила була далі книгу в

руках тримати, йшов у недалекий лісок, бродив неспішно

стежками, що їх витоптали пастухи й худоба поміж

дерев. Стежка собі снується, а думки собі… Тої осінньої

пори, коли вже й худоба перестала ходити тут, в останні

дні бабиного літа тиша стояла над лісом, незаймана така і

цнотлива, хіба сорока непосидюча несподівано заскрекоче,

балакуча вельми в нестримному бажанні переповісти

якусь новину усьому птаству лісовому та звірині.

Хоч трішки далеченько, але любив Смарагд забрести

в дубову поросль, де осінь бенкетувала з особливим

63

розмахом; листя вона фарбувала в усі ймовірні і неймовірні

кольори – від пронизливо-жовтого до червоногарячого;

інколи траплялявся такий листочок, мов хто

його в соку буряковому виквасив; а що вже від багрянцю

– то сліпило очі.

Смарагд неспішно шурхотів листям, добираючись

до знайомої порослі, і так само шурхотів думками, тільки

думки ті ніяк не нагадували торжество і буяння осені,

радше якісь сірі напливали та занудні. Ну чого він такий

нещасливий, чого йому удача, сперш усміхнувшись

зманливо та як дитину цукеркою потішивши, раптом

несподівано і примхливо закопилить носа і геть собі одвертається?

То тягнули в Москві волинку, тримаючи його

підвішеним із призначенням на ректора семінарії, то через

того миршавого стрільця на вокзалі вчасно в Харків

на обіцяне підвищення не зможе потрапити, бо зайняли

по Денікінові те місто большевики, то зірвалося з єпископством

в Дубно, і не тільки через совання туди і сюди

кордонів, а й через невдячного Діонисія. Той зажадав

було відібрати частину майна для нової семінарії, в тім

числі бібліотеку, то Смарагд навіть у листі відповідному

виправдовуватися мусив перед комендантом польським,

що він не визнає своєї підлеглості цьому владиці.

А тепер нова історія… Смарагд уже нарeчений в

єпископа Слуцького, буде вікарієм Мінським, але через

примхи та гонор отого Ярошевського, який навіть права

істинного до нього не повинен мати, знову, як льодина в

окропі, може його надія розтанути на очах.

Заборону, тепер уже митрополитом Юрієм, у священнослужінні

Смарагду восьмого вересня двадцять другого

року потверджує Священний Синод. Звернення до патріарха

в Москву не дає нічого, натомість Синод у Варшаві

власною постановою увільняє Володимира Тихоницького,

Іван КОРСАК64

вислано в Милецький монастир Пантелеймона Рожновського,

як мітлою, метуть усіх, хто досі приязно ставився

і підтримував архімандрита, тримав зв’язок, хай і в обхід

порядку, з патріаршим оточенням у Москві; зрештою, безцеремонно

вимітають усіх, хто сприяв у пришвидшенні

хіротонії Смарагда в єпископи.

Ну чого воно так, шарудів багряним листям під ногами

на стежці архімандрит, чому, Боже, ти дозволяєш

цим недругам православ’я, що відламують від нього

українську гілку, чинити мені оті капості, чи ж я не вартую

ліпшої дяки?

У багатьох своїх ієрархів, поважніших віком і саном,

що правдиву школу пройшли ще в попередні часи, отець

Смарагд знаходив духовну поміч та розуміння. Тільки

старий священик з сусіднього села, з яким давно знались

родинами, їздили одне до одного на іменини чи свята,

або й просто в неділю погостювати, якось при тій мові