під пресією цієї купки російських чорносотенців відмінив

своє рішення, в парафіях повстав би заколот.

На жаль, у тій розкладовій роботі бере участь дійсно

і дехто з панотців, що теж свого часу були учасниками

російських чорносотенних організацій. Фактом є, що

прот. Рогальський з Рівного прилюдно виступив у рівненському

соборі проти рішення Св. Синоду і збирав

підписи на чистих аркушах, які малося заповнити

текстом, понижуючим як гідність Св. Синоду, так і

авторитет нового єпископа. З почуттям поваги до

Св. Синоду цього тексту, який є в нашому посіданні,

наразі не долучаємо, будучи переконаними, що проти

всіх винуватців Св. Синод зарядить суворе слідство і

викриє всіх тих, хто баламутить опінію в церковній

ограді і сприяє ворогові, що веде шалену агітацію проти

православної церкви і намагається до підваження

авторитету ієрархів.

Більшої послуги, як акція прот. Рогальського з Рівного,

ворогові православної церкви не можна віддати, бо до

того ще прот. Рогальський підкреслив, що він виступає в

імени не свого, а цілого центру.

Отож, у гроні православної церкви маємо якийсь-то

«центр», який іде проти ухвал Св. Синоду.

Як вірні і віддані сини православної церкви, як діячі,

що стоїмо на чолі об’єднання, що скупчує весь свідомий

Іван КОРСАК74

актив українського народу на Волині, боліємо над подібними

виступами представників духовенства, а виконуючи

свій обов’язок перед Св. Синодом, як вірні сини

православної церкви, заявляємо відверто, що оскільки

винуватців не буде покарано, то тим самим остаточно

впаде в очах віруючих авторитет церковної влади.

До цього допустити не сміємо, бо тим самим на церковно-

громадській ниві запанував би ворог нашої віри і

Церкви»…

Синод у Варшаві не став на бік чорносотенців, хіротонія

архімандрита Полікарпа в єпископи відбулася.

Отець Пащевський супроводжував нового владику

у кількох перших візитаціях в сільські парафії. Єпископ

Полікарп мав проти себе в духовній консисторії в Кременці

ворожу опозицію, ворожу українській ідеї та розмосковленню

церкви в Польщі, тож насамперед владика

хотів з людом зустрітися. Ті зустрічі пам’ятатимуться

отцю Пащевському і через роки…

Передзвін урочистий плив у небо, молоді хлопці

в козацьких одностроях виїжджали стрічати владику

– розвівалися на вітрі гриви баских коней, що землі під

собою не чули, вітали чемно жаданого гостя, той ескорт

почесний незмінним був при в’їзді і виїзді з кожнісінького

села, мов знову дивом вернулася Запорізька

Січ, а дівчатка у вінках вже чекали з квітами при ограді

церковній. І звучала під древніми куполами так не чута

давно Служба Божа архієрейська рідною мовою…

Чималенько парафій об’їхав владика, та зла душа донос

настрочила. Мовляв, як стрічали його край села коло

збудованої в честь єпископа зеленої брами, то спитав

владика, показуючи на польський герб, орла білого:

– А то що за півник?

Так воно чи не так було, в управі Юзефського не дали

цій справі судового ходу, але попросив воєводський уряд

75

правлячого архієрея не дозволяти більш візитацій єпископові

Полікарпу.

Насувалася інша подія і в Товаристві імені Петра Могили

мали ретельно до неї готуватися: відзначення двадцятилітнього

ювілею єпископства митрополита Діонисія

противники розмосковлення церкви хочуть використати

в своїх цілях, показати, хто в домі, себто в Почаївській лаврі,

господар. А ще б мали зрозуміти українські «смутьяни»,

що народ тутешній за «истинно русское православие».

– Хресні ходи і прощі до Почаївської лаври, – говорив

Пащевський на засіданні Товариства, шукаючи серед