71

До урядових нагород був вагомий грошовий додаток,

такий доречний у злиднях і необлаштованості, що

принижували гідність.

Стрій вояків не зламався, жоден не ступив крок уперед

за нагородою.

Тепер прийняв орден отець Павло, то для нього був

орден істинно за вашу і нашу свободу, хай ще не здобуту

навіть для української справи, але вона прийде неминуче,

несхибно і невідворотно…

12

– Ваші високопреосвященства, всечесні отці, щироповажана

громадо! – посол сейму Петро Певний говорив

неспішно, трішки розтягуючи слова, і це надавало його

голосу особливої врочистості. – Цього похмурого листопадового

дня, але соняшного в наших душах, дозвольте

мені відкрити наші перші, установчі збори Товариства

імені митрополита Петра Могили.

Плескіт долонь знявся й пішов гуляти, перекочуватися

залом, виляскувати й шуміти, як виляск перших і

найкрупніших краплин рясного дощу перед очікуваною

зливою.

– Почесним головою зборів дозвольте запропонувати

прибулого до нас його блаженство митрополита Діонисія.

І знову рясний дощ сплескує в залі, який не вщух,

доки головуючий не перейшов до порядку денного та

оголосив про присутність також архієпископа Гродненського

і Новогрудського Олексія Громадського.

Мов наперед зговорилися, обирають однодушно робочим

головою професора Івана Власовського, у президію

входять отець Павло Пащевський, отець Анастасій

Павлюковський, отець Віктор Романовський, сенатор

Іван КОРСАК72

Микола Маслов, посол Євген Богуславський, посол Петро

Певний, інженер Сергій Тимошенко, інженер Юрій

Константанів та директор Олександр Ковалевський.

А секретарювати доручають послам сейму Степанові

Скрипнику і Михайлові Тележинському.

З цього дня в отця Пащевського клопотів додалося,

бо заопікувалося Товариство поважними духовними

справами, а ще швидко філії почали відкриватися – в

Рівне, Дубно, Ковелі, Сарнах, Кременці, Здолбунові, Володимирі,

багатьох інших містах, містечках і навіть селах.

Духовні бесіди і освячення пам’ятників та могил

українських козаків і вояків УНР, навчання релігії рідною

мовою української дітвори в середніх та народних

школах, розмосковлення церкви і поміч у розбудові

освітніх закладів, збір для цього внесків і пожертвувань

– чималенько рядків займе сам перелік справ.

А на одному з чергових засідань отець Пащевський

мусив прикре питання поставити:

– Треба нам щось у Рівне невідкладно вчинити…

Панотці із колишнього «Союза русского народа» людей

ошукують, вже навіть відкрито виступають ці російські

чорносотенці проти висвячення архімандрита Полікарпа

в єпископи.

– Звістка така перевірена? – насторожився посол Петро

Певний.

– Нелукаві люди казали, що чули на власні вуха.

Батьки наших учнів з української гімназії якраз були, як

отець Рогальський в рівненському соборі проти рішень

Синоду різне балакав.

– А чи вплине тут владика Діонисій? Він же, як молода

тополя на вітрі, хитається весь час між своїми старими

москвофільськими комплексами і реальними потребами

пастви, де три чверті є українцями? – завагався

було посол Євген Богуславський.

73

– Гадаю, маємо від імені Волинського українського

об’єднання, – запропонував Степан Скрипник, – направити

заяву митрополиту Діонисію про покарання священика

за неповагу до Священного Синоду Автокефальної

православної церкви в Польщі.

Не відкладаючи на колись, тут же взялися гуртом готувати

проект заяви, докидаючи в текст по реченню, і,

поки ще свіже воно, на ходу рихтувати, стругати та підстругувати:

«…на Волині, оскільки би дійсно Св. Синод