Ми опишемо тільки, як розташовані приміщення галереї, що ж до безсмертних картин і скульптур великих митців Ренесансу, то читач знайде і їхній опис, і їхні репродукції в десятках книг, присвячених цьому винятково цікавому і плідному періодові культурної історії людства. Та мені й незручно висловлювати своє дилетантське судження про речі, на яких я не дуже розуміюся. Свого часу один художник добре сказав: «Швець знай своє шевство, а в кравецтво не втручайся!»

Отже, зовнішні парадні сходи ведуть на помісток з павільйоном та гардеробом ліворуч і з масивними дубовими дверима до кімнати швейцарів — праворуч. На шість сходинок вище — двоє обертових дверей. Вони ведуть до вестибюля, вимощеного мармуровими плитами і оздобленого колонадою. В глибині вестибюля два входи: лівий — в обидві експозиційні зали, а правий — у коридор до кімнат адміністрації. Перша кімната — це парадний кабінет директора Роберто Тоцці. Друга кімната — помічника, Карло Колони, а третя, найближча до службового входу, править за кабінет начальника охорони Чезаре Савеллі. Запам'ятайте добре, що саме ця кімната найближча до службового входу. Навпроти службового входу стоїть лава. Далі — приміщення, де прибиральниці тримають своє причандалля, ще далі — туалетні, чоловіча й жіноча.

Тепер вернімося знову до вестибюля з мармуровими колонами. Широкі біломармурозі сходи ведуть угору. Через десять сходинок вони розходяться ліворуч і праворуч. На місці, де вони розходяться, є помісток, прикрашений двома дорійськими колонами. Тут під стіною поставлено низеньку Кушетку з позолоченими ніжками.

Сходи ведуть до експозиційних зал. Одна зала ліворуч, друга праворуч. Запам'ятайте ще одну річ: у глибині правої зали є двері. Через них виходять у коридор, там дерев'яні сходи на горище. Воно служить складом картин, рам, постаментів, прожекторів тощо. Це величезне приміщення, лабіринт з верстатами для роботи і круглими віконцями, наче ілюмінатори, крізь які видно частину п'яцца Навона з скульптурною групою Центрального фонтана.

У чотирьох просторих експозиційних залах розміщено близько двохсот картин. Серед них твори Рафаеля, Тіціана, Веронезе, Корреджо — геніїв Чінквеченто, картини митців раннього барокко, серед яких зіркою є, звичайно, Караваджо. Але насамперед нас цікавить «Даная» Корреджо. Вона виставлена у верхній правій залі, праворуч «Трьох грацій» Тіціана, які висять посередині. В той час, про який ми розповідаємо, навпроти картини можна було побачити мольберт, непоказний і пошарпаний, на якому Лівіо Перетті примістив полотно, щоб малювати «Данаю». Мольберт, палітра, скринька з фарбами, сам Лівіо Перетті у приношеному оксамитовому костюмі, який давно втратив свій колір,— все це якось не пасувало до того урочистого блиску, який випромінювали картини, особливо «Кошик з фруктами» Караваджо.

Отож Фелікс Чігола зайшов до зали, супроводжуваний помічником Карло Колоною. У масивній рамі «Данаї» було полотно Перетті. Копія ще не була закінчена, амур, який стягував покривало Данаї, був позначений лише контурами, сама царівна ще не мала волосся, на місці пишних персів видніли порожні кола. І все ж той, хто розумівся на малярстві, помітив би, що копія обіцяла стати гарною, молодик неначе відчув чари, породжені контрастом між світлом і тінню. Так чи інак, але враження, яке викликало це полотно поряд з Тіціаном та Веронезе, було приголомшливе.

Фелікс Чігола не зупинився перед жодною картиною, не глянув на жодне полотно, він, здавалось, проходив повз рами, де нічого не було. Він цікавився розташуванням залів, туалетними, коридорами, сходами. Коли дійшов до «Данаї», експерти саме знімали відбитки слідів на підлозі і пальців на рамі. Побачивши полотно Перетті, Чігола вперше всміхнувся. «Жартівник!»—сказав він, маючи на увазі злочинця.

Він обійшов мансардне приміщення, подивився на віа дель Корсо крізь одне з віконець і зітхнув. Час летів, як на крилах. До виборів лишались лічені години...

Коли він повернувся до директорського кабінету, Робер-то Тоцці мовчки подав йому щойно, прийняту радіотеле-фонограму з центру. Повідомлялося, що Чезаре Савеллі вчора прибув до Санта-Ани о чотирнадцятій тридцять і зупинився в готелі «Республіка». Цього ранку він виїхав назад у Рим поїздом. Чігола прочитав уголос повідомлення і задоволено кивнув.

— Чим менше запідозрених, тим краще для слідства! — пояснив він.— Ваш Чезаре Савеллі має тверде алібі, його встановила поліція Санта-Ани, отже, він поза грою. Але всі інші пройдуть слідство на загальних підставах!

— Що ви хочете цим сказати?..— зблід Роберто Тоцці.

— 0, синьйоре! — всміхнувся з досадою Чігола.— Це вас не стосується. У всякому разі, ви тепер теж поза грою, і я гадаю, що ви нам не будете потрібні й надалі. Ви можете приходити, коли хочете, і йти додому, коли забажаєте. Тимчасово ми використовуватимемо, з вашого дозволу,— він знов усміхнувся з досадою,— ваш кабінет як слідчу камеру. Слідство триватиме найпізніше до суботи і закінчиться о тринадцятій годині. Весь цей час галерея буде зачинена, а присутні тут зараз — без вас, звичайно! — разом з синьйориною Луїзою Ченчі, яку ми чекаємо, залишаться на своїх місцях, тобто в галереї. Постараюся забезпечити всім необхідні вигоди і поживну їжу.— Губи його стисли-ся, обличчя здригнулось, але годі було зрозуміти, чи це гримаса, за якою ховалося внутрішнє задоволення, чи просто давалося взнаки нервове напруження: досі жодної крадіжки цінних картин не вдавалося розкрити за якихось три дні!

— Ви серйозно вирішили затримати і мене чи жартуєте? — спитав Карло Колона, тримаючи руки за спиною, щоб не бачили, як вони тремтять.

— Віднині я запитую, а ти тільки відповідатимеш! — прогарчав Чігола, і в його ясно-синіх очах блиснули злі, коричнево-жовті вогники. Настирлива думка, що такий негідник, як цей прилизаний спокусник служниць, пустить кулю йому в потилицю, не залишала його.— Марш звідси! — гаркнул він.— Коли надійде твоя черга, я тебе викличу!

Карло Колона одразу ж кинувся до дверей стрибком, наче кіт, але перед тим, як зачинити їх, устиг вигукнути, задихаючись від злоби: