Його зовуть твом м'ям,

Бо сам зове себе ягнятком,

Бо вн покрний, мов малятко...

Я вдчув як шкрою пробгли мурашки. Двер вдчинилися незнайомець швидко пшов свою дорогою. Прийшовши до тями, я вибг з лфта попрямував на вулицю. Вн зник серед ранкового натовпу. Бльше я нколи його не зустрчав. Згодом мен трапилася люстрована збрка поезй Вльяма Блейка "Псн невинност та досвду", де я знайшов поетичн рядки, як говорив той чоловк. Внизу врша був малюнок хлопчик з отарою овець, але звертався вн конкретно до дино ввц, яка пднявши голову, наче слухала його.

Так часто, як того мсяця я ще не зустрчав свох "колег" по телецентру. Серед тижня, я зустрвся з продюсером Аркадм Марковичем, що було вперше й в останн та мало передвсну причину всього, що я тут викладаю.

В той час, коли я протирав стл в кабнет продюсера, з'явився власною персоною сам Аркадй Маркович, як я це зрозумв з його фото на стнах, де вн з рзними полтиками, акторами, бзнесменами та ншими сильними свту сього. Була пвп'ята година ранку я зовсм не очкував, що пан продюсер настльки рання пташка. Вн метушився, бгав то вд книжково шафи, то до робочого стола перевертаючи вс папери, що там були. На мене уваги вн не звертав. В нього був розпачливий вигляд, свши за робочий стл, вн звернувся до мене:

– Як давно ви на робот?

– Вже деклька тижнв.

– Н, я не це мав на уваз, коли ви сьогодн з'явилися на робот?
– трохи роздратовано сказав вн закурив недокурену сигару, яка стояла в попльниц на стол.

– З четверто години.

– Ти нкого тут не бачив?

– Н, ви перший, кого я взагал бачу тут у таку годину.

– Ясно. Дякую. Можеш продовжити прибирати нш примщення, тут не брудно, - вказвним тоном сказав вн я пшов з кабнету.

Я кивнув йому вийшов з кмнати.

Через годину у студйнй зал я присв вдпочити на один з стльцв для глядачв. Оглядаючи залу, я пдняв голову вгору, мен запаморочилось. Темна пилина впала на мо оч. Я бачив кабнет продюсера його з опущеною головою на груди та тлючою сигарою над попльницею в його лвй руц. Я прийшов до тями вибг з студ. Побг коридором до кабнету продюсера. Постукавши у двер вдповд не було, я смикнув ручку, зачинено. Свом ключем я вдкрив кабнет. Там нкого не було.

Що це було? В мой голов були одн думки про смерть, дивне й огидне вдчуття. Звдки це пророцтво, таке реальне бачення чогось поза межами людського сприйняття мене дивувало запевняло в неминучост того, що станеться. Тод я не мг це зв'язати з мсцем мо роботи не думав, що все це не спроста.

Не знаю чого, але на свою бду я залишив записку не обдумавши як слд написав: "Будьте обережн. Вашому життю загрожу небезпека."

Поспати як слд мен не вдалося. Десь о 6 годин вечора гучний стукт у двер розвяв мо солодк сновидння. Спохопившись, я побг до дверей. Стукати припинили яксь голоси радилися чи вибивати двер:

– Стрляй по замку. Знесемо х до чорту!
– сказав один голос.

– Не треба. Я чув кроки з того боку, - вдповв нший голос.

Тлом пробг озноб. Якого це бса вдбуваться? Я не наважувався навть поворухнутися, в голов було пусто. Потм хлинули де: ткати в спальню й забарикадуватися, там в мене травмат, якраз для таких випадкв. Н, бгти до пожежно драбини. Третй поверх це не багато, щоб швидко спуститися й ткати подал звдси. В квартир й так нема нчого цнного, хба раритетний годинник матер у вигляд сови, якй залишився й ще вд дда. Йому бльше ста рокв, мабуть, хорош грош можна отримати, заклавши його в ломбард... Прийти до тями мен допомг голос ззовн:

– Вдкривайте, пане. Ми знамо, що ви там. Ми з полц, перешкоджання виконанню закону понесе для вас ще бльш негативн наслдки.

Це стало для мене вагомим аргументом на автомат я повернув нчник в коридор, поваливши мене до долу уврвалося дво полцейських. Вони скрутили мен руки за спину повели в спальню. Посадили мене на лжко. Вираз хнх облич був кам'яний, просто справжн урки. По черз вони зачитували звинувачення. З всма своми канцеляризмами й офцйно-дловими зворотами тож точний змст тексту передати не можу. Але я зрозумв, що мене звинувачують у вбивств. У вбивств Аркадя Марковича. Проте я зовсм не хвилювався, бо був впевнений у свой невинност. Потм вони почали задавати навдн питання, з яких випливало, наче я диний, хто мг це зробити. Оскльки, продюсер помер вд ядухи, викликано алергчною реакцю на мийний засб, який мстив фосфати, вбивство здйснено неумисно, через мо недбальство. Це з одного боку. Але мо становище ускладнювала записка. дентифкаця почерку вказувала на мене. Проте вони не зважали на те, що вона ма попереджувальний змст. розцнювали , як погрозу. Мо виправдовування та пророцтво вони взяли на кпини.

– Це щось новеньке. Вперше чую таку нсентницю. Чоловчку, за вбивство першого ступеня тоб загрожу найвища мра покарання - довчне. Тож прибережи енергю для прокурорв та судд. Сержанте, ви записуте?
– сержант кивнув, показуючи увмкнений диктофон.

– Але ж в мене справд було пророцтво. Я намагався його попередити. Як вн помер?

– Не прикидайся, що це не твох рук справа. Типово для вас, месникв справедливост, вбивате всх буржув, до яких можете дотягнутись. Якщо ще й докажуть, що ти з опозиц, можеш шукати священика для сповд.

– Припини, сержант, - втрутився старший по званню, - Це не наш проблеми. Ти хотв знати як вн помер. Його знайшли бля дверей. За одубнням трупа експертиза вияснила, що помер вн у твою змну. Двер були заблокован ззовн вн не змг вибратися. Труп лежав на спин. В агонях вн намагався роздерти горло. Ось фото, - пальц його рук задубло вп'ялися в шию, з-пд них виднлися кривав слди.

Це зовсм не було схоже на мо видння. Я ж бачив спокйну людину, яка сидла за столом з схиленою на груди головою, наче ув сн. А тут така кривава картина. Та, якщо взуальна частина видння мене обманула, було ще сильне внутршн чуття схоже до нстинктв виживання та самозбереження. Тод я, наче вдчув смерть на якомусь пдсвдомому рвн, зв'язаному з чимось безумовним та первсним. Можливо в мой голов почалось розвиватися божевлля, через совиний спосб життя я справд вбив людину, допустивши помилку.