– На, тримай, - вн простягнув склянку налив вск, дал св у шкряне крсло, вдпив вск поставив склянку у пдстаканник.

– Мене завжди дивувало, як люди створили таку систему?
– раптом почав вн, нахилившись поближче до мене впвголоса продовжив, - дбаш про державу держава дба про тебе. Ось ти схожий на мене. Я теж починав з самих низв. Будучи звичайним рядовим солдатом, я не мг уявити наскльки мо послуги потребуватиме держава зараз. Тепер твоми здбностями зацкавлений уряд, як ти вже помтив.

– Я не зовсм розумю про що це ти?

– Намагашся продовжувати прикидатись дурнем, сподваючись, що рано чи пзно все це омине тебе все буде, як завжди? Повр мен, ти не перший в цй програм, - вн посмхнувся.

– з такою безглуздою назвою "Ягнятко", - наче до себе сказав вн.
– Одного з таких, як ти мен теж доводилось охороняти. Але чомусь вн злетв з катушок набагато швидше, нж ти. Слабак.

Вн вдпив з свого келиха продовжив:

– "Ключ до глобального несвдомого людства", як виразився Мнстр масово нформац.

Звсно, в мене завжди були думки про те, що без урядового втручання тут не обходиться. Так, як не обходиться все наше життя. Тож мен здавалось, що це була формальнсть, з якою мириться кожен, хто пов'язаний з можливстю вплинути на думку суспльства. Особливо, якщо це стосуться телебачення. Проте в деякй мр цей спецагент, мен якого я не знаю навть псля всього, що трапиться дал, був правий. Поява опозицонерки в мой квартир слова спочатку посяли страх за життя. нстинкт самозбереження говорив, роби так як ма бути не пливи проти теч.

Я, як губка, поглинув усе, що сказав мен представник телекомпан, не бажаючи пддавати сумнву, бо вс знають, мабуть, вже на пдсвдомому рвн, наскльки фатально бути скептиком у цьому свт. хня правда була для мене цнншою за правду здорового глузду.

Хвиля розумння всього, що вдбуваться вдарила мене, як корабель у шторм перевернула мою свдомсть. Я був злий, злий швидше на себе. За свою тупсть, страх слдування правил. Все було настльки очевидно, що тепер цей бсв спецагент мен це просто тика в оч, не переживаючи за наслдки, за секретнсть. Вн зна, я вже в безвиход. Нкуди ткати, фнал вже не за горами.

Псля хвилинного мовчання, вн знову подивився мен в оч сказав:

– Не злись на мене, друже.

– Я тоб не друг, - з злстю сказав я.

– Не гарячкуй. Мен було наказано захищати тебе не входити у вербальний контакт. Але так не цкаво нести службу. Ти не уявляш, скльки задоволення приносить, коли у звичайного посполита забрати вру у сво недаремне снування, здавалось в м'я процвтання держави з пишними душороздираючими лозунгами, що постйно доносяться з соцальних реклам. ми сам обрали цей шлях, бо так простше. Свй обов'язок я виконав. Звсно, ти можеш мене здати, але тод ставлення до тебе змниться. Вони знатимуть, що тоб вдомо забагато. Помстять в якусь клтку ти будеш остаточно пддослдним кроликом. А для замилювання очей масам подадуть, як "учасник вилетв, через недотримання правил" будуть брати ще ще нових учасникв, поки шоу не поб' вс можлив рейтинги навть бльше того не почне падати його популярнсть, бо, що таке металюди з екстрасенсорними здбностями, вчорашнй день, нчого нового чи незвичного. тод суспльство стане на пороз ново ери...

Вн почав смятись в голос, страшно фальшиво.

– Ну все, досить з тебе. Тоб потрбно виспатись. Завтра летимо в гори для продовження зйомок. Думаю, це пде тоб на користь, - вн все самовдоволено посмхався. Трохи похитуючись, вн вийшов, зачинивши за собою двер.

Склянка з вск так була в мене всю цю кляту розмову не надпитою. Одним махом я перехилив впав на лжко. Нчого не хотлось, а особливо вникати у все сказане ним. Але потрбно, дуже, визначити для себе, що робити дал. Та нчого в голов не хотлось зв'язуватись докупи. Я заснув, залишивши проблему завтрашньому дню.

Ми прибули пзно вноч на територю закинутого грського тартаку. Втома псля поздки не давала ншого виходу, як впасти заснути. На просторй полонин на нас очкував вже розбитий табр з шести наметв розташованих буквою "Г". Чотири намети практично впритул примикали до лсу, наче вони виросли з нього, будучи зеленими непримтними з фронтального ракурсу наметового табору.

З табору до нас наблизилось тро людей. На них був одяг кольору хак. Проте один з них чимось особливо вирзнявся, може манерою поведнки: вн шов впевненим кроком, випереджаючи на пвметра свй супровд, погляд у нього горв, як це бува в людини, яка ма почати розмову з якихось пафосних словечок чи доречного жарту. Вн пдйшов поближче я в ньому впзнав режисера Асафата, вн звернувся до мене:

– Втаю вас з прибуттям на нашу скромну польову студю. Тепер, крм режисерських зобов'язань, на мене повсили й обов'язок директора позастудйно зйомки. Тож, якщо виникне в чомусь необхднсть, звертайтесь до мене. Ходмо покажу вам табр.

Вн вддав якись наказ мому особистому охоронцю, який привз нас сюди на джип. Той розвернув авто похав у протилежному напрямку.

Ми прямували до табору. По дороз вн показав, де що знаходиться, але все це турубувало мене мало. Я з нетерпнням чекав, коли мен дадуть спокй покажуть мо мце для сну.