На урочистості з нагоди трьохсотріччя від дня смерті видатного японського державного і громадського діяча запросили і священика з Бразилії отця Миколу Маріяна Іваніва, щоб він прочитав доповідь про Дате Масамуне.

Отець приїхав до Японії.

Після доповіді, як він розповідає у своїй книзі "Оце Мати твоя" (Прудентопіль - Бразилія, 1986 р.), до нього приступив один пан і запросив до себе в гості. Священик прийняв запрошення і прийшов до дому того поважного японця, як вони домовилися, наступного дня пополудні. Господар прийняв його дуже сердечно і пояснив причину цієї зустрічі.

Він розповів:

"Я не християнин. Після смерті Дате Масамуне сталися великі зміни. Ті, що були навернуті у християнство, переслідувалися. Вони змушені були тікати в гори, до інших провінцій. Мої предки прийняли були християнську віру. Але з часом усе перемінилося".

Він підійшов до стіни і вийняв зі сховку валізочку. При цьому продовжував бесіду:

"3 тих часів збереглася у мене одна пам'ятка. Я є її єдиним сторожем. Це родинна пам'ятка. Я її успадкував. Дуже прошу Вас, щоб Ви мені пояснили, що вона означає..."

Він відчинив валізочку, й отець побачив невеличку статуетку Пресвятої Діви Марії. Вона було голубого кольору, але від часу місцями почорніла. Внизу, на п’єдесталі, були вибиті слово латинською мовою: "Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво".

– Як ця статуетка опинилася у Вас?.. Чи знаєте її історію?
– запитав здивований гість.

– Дещо знаю.

І господар повів розповідь:

"Ця статуйка походить від мого прапрадіда. Він мав сина та невістку. Але вони померли і зоставили сиротами хлопчика і двох дівчаток. Мій прапрадід їх виховував. І ось дванадцятирічний його онук тяжко захворів. Коли вже не було ніякої надії на його видужання, мій прапрадід усіх випросив з кімнати, одягнув онука у святкове вбрання, відчинив сховок. У ніші було оця статуйка. Прапрадід поклонився. Став на коліна і довго молився. Потім кивнув малому, щоб він також уклякнув. Узяв у свої долоні гарячі руки хворого хлопця і проказав: "Пресвята Діво Маріє, Ти все можеш. А коли хтось має померти у цій хаті, то забери мене, а вирятуй цю дитину!"

Це розповідав мені мій дідуньо. Саме він був тим безнадійно хворим хлопчиком. Він розповідав, що після молитви відчув велику слабість у всьому тілі, захотів дуже спати - і попросився у ліжко. Його дід підніс руки вгору, до статуйки, і кілька разів подякував.

Заніс онука до ліжка, роздягнув, накрив, поцілував.

Хлопець спав довго-довго. Прокинувся і побачив сестричок, які стояли на колінах коло його ліжка і гірко плакали. Малий почав їх заспокоювати, кажучи, що він уже цілком здоровий, бо дідуньо молився за нього.

На це вони ще голосніше заридали, а старша сестра промовила:

– Дідуньо цієї ночі померли.

Цю статуйку мій дідусь оберігав і передав мені. Я дав йому слово, що так само буду її все життя берегти. Але я прошу Вас, отче, поясніть мені, хто ця Пречиста Діва..."

Пояснення було довге. Священик закінчив його молитвою "Богородице Діво". Господар попросив продиктувати йому цю молитву.

Потім забажав, щоб вони уклякнули на коліна, - і проказав ту молитву перший раз.

Ото, полюбив Єси правду в глибинах,

і в таємних речах виявляєш премудрість мені.

Книга Псалмів 51, 8

Приготування завершено. Трирічна дівчинка у довгому білому, ледь золотистому, вбранні виглядає чисто як ангелик.

Її голубині очі сяють покірністю і щастям.

Сьогодні маленьку Марію відводять до Єрусалимського храму, де Вона, крихітна, залишиться без мами і татка.

Назустріч Їй виходять дівиці - "доньки Господа". Радісно Її вітають. Вони всі в довгих темно-синіх туніках, вперезані білим поясом, кінці якого спадають аж до землі. Голови накриті білим покривалом-шалем, яким на вулиці можна заслонити лице від посторонніх. На ногах у всіх - сандалі.

Скоро і маленька "донька Господа" Марі буде носити такий однострій.

А поки-що Вона міцно обнімає свою маму за шию - востаннє сидить у неї на руках, бо ось через кілька хвилин буде передана в руки Господа.

Обряд Введення відбувався на подвір'ї жінок Єрусалимського храму. Все тут почалося жертвою священиків, які були у круглих шапках - тюрбанах, білих лляних туніках без фалд, перев'язаних мережаним поясом у чотирьох священних барвах. Усі священики, у тому числі Захарія - свояк маленької Марії, згодом батько Йоана Хрестителя, а також Левіти були босі, бо ходили по святому місці. Батько Марії, старенький святий Йоаким, віддає священикам "жертву достатку" - ягня. Це офіра Богові.

Один із священиків сходить від жертовника на подвір'я жінок, щоб закінчити обряд. Це найвідповідальніша, найтрепетніша хвилина. Свята Анна, тримаючи єдину свою донечку на раменах - тепер дівчинка уже з накритою головою, - виходить зі своїм чоловіком святим Йоакимом.