Ізраїльтяни вірили в посмертний суд, у те, що душі умерлих ішли до місця очікування, де праведні мали отримати нагороду, а грішники кару (Премудр., 3:1-10; 4:7-15). Вони також вірили у воскресіння тіл (Йов,19:25-27; Данйіл,12:1-3), що мало настати по закінченні доби Месії - тоді мав прийти Останній Суд, Господній День (Йом Ягве), на якому праведники одержать вічну нагороду в небі, а грішники кару в пеклі (Псалом 97:8-9; Еклез., 12:14). Святе ж Письмо каже, що смерть з'явилася у світі як покара за первородний гріх, тому по смерті кожного ізраїльтянина з його дому нісся плач і голосіння.

Тіло Маріїного святого батька змили під жіноче голосіння водою з миром і трояндовими пелюстками, обвили щільно довгим звоєм лляного полотна. У домі відчинили всі вікна й двері, а біля тіло запалили "світильник смерті". На другий день біля дому зібрався похоронний похід і в супроводі сумних мелодій двох сопілок поклали тіло святого Йоакима на мари, накрили чорним покривалом і понесли на плечах. Похід вулицями Єрусалиму супроводжувався співом набожних пісень під музику та голосінням жінок. Пречиста Діва Марія підтримувала свого нещасну Неньку, але й сама гірко плакала за Татом. Проходили брамою, яку згодом назвали "Брамою Діви" . На цвинтарі мари поклали на землю, провідник похорону говорив молитву, звернену до покійного: "Благословен Бог, що створив Тебе, Він знає Твоє число й колись знову воскресить Тебе. Хай буде благословенний той, хто забирає життя й відновляє його". На голову покійника поклали торбину із землею та внесли тіло до гробу. Свята Анна, тяжко ридаючи, востаннє обняла тлінні останки свого мужа, і двері гробу засунули важким каменем. Марія разом з усіма вирвала жменьку трави і кинула позад себе зі словами: "вони зацвітуть як трава на полі".

На порозі свого дозрівання Пречиста Діва Марія втратила улюбленого батька - Її непорочна душа глибоко відчула цю тяжку втрату. Разом з матір'ю вони в жалобному чорному одязі, босі, з відкритими головами плакали і постили сім днів, сидячи на долівці й молячися за душу святого Йоакима.

Та неспостигли висохнути сльози на лиці Марії, як помирає і Її Мати, що цілим серцем була прив'язана до свого мужа і не змогла знести розлуки з ним.. .

Марія сама замкнула очі дорогій Матусі й ще раз відбула в тяжкій тузі всі жалібні приписи закону.

Зоставшися круглою сиротою, Пречиста Діва Марія склала обітницю досмертної чистоти та всеціло посвятила Себе на службу Богові при храмі.

* * *

Правдоподібно, що по смерті святої Анни, її родич - священик Захарія, муж святий і повний чеснот, став законним опікуном Пречистої Діви Марії. З огляду на те, що Вона була одиначкою у батьків, приписи закону накладали на Неї важкий обов'язок продовження свого роду. Закон гласив: "Хай буде виключений той, хто не лишив Ізраїлеві потомка". А що Марія походила з роду священика Арона і царя Давида, з якого мав народитися Месія, то обов'язок продовження роду вважався релігійним обов'язком. Тому, коли Марії сповнилося п'ятнадцять років, священик Захарія постановив підшукати для Неї достойного чоловіка з Її власного роду, як приписував старовинний звичай. У апокрифах Псевдо-Євангелія Матея оповідається про священика Аріятара, котрий хотів заручити Марію зі своїм сином, а Вона сказала: “Не може бути, щоб Я знала мужа, а муж Мене”.

Священики і родина відповіли Їй на те: "Бог є прославлений у дітях, бо є почитаний у потомках. І так завжди була в Ізраїлі". Вона ж мала свого думку: "Бог є найбільше почитаний чистотою... Про це Я переконалася в храмі вже змалку, - Діва Богові є дорогою, і тому Я постановила в моєму серці ніколи не знати мужа ".

Яким був зовнішній вигляд Пречистої Діви?

У деяких старовинних пам'ятках, наприклад, у листах Діонісія Ареопагіта, єпископа Атен, що походив із Сирії і був навернутий святим Павлом, пишеться про Пречисту Діву Марію, що Вона була такою гарною, що кожен міг би вважати Її за богиню, якби не знав, що є лише один Бог. Цей єпископ мав на власні очі бачити Її.

Святий Епіфаній, уродженець Палестини, сучасник святого Івана Золотоустого, писав, що Вона була вища середнього зросту, мала ясну барву волосся, виразні, живі очі, овальне обличчя та довгі руки й пальці. Вона була твором Божої благодаті, а з Її обличчя й цілої постави пробивався відблиск небесної краси й слави.

Христос Господь, що взяв від Неї своє людське тіло, був правдивим образом Її тіла. На жаль, Новий Завіт нічого не говорить про зовнішність Христа. Лише із ІV століття дійшов до нашого часу апокрифічний лист, який приписують Публію Лентулу. Ось що пишеться там про Ісуса Христа:

"У цей час появився Чоловік, обдарований великими силами. Він Ісус на ім’я. Його називають Сином Божим. Сам він благородного вигляду і пропорційно збудований, з добрим обличчям, яке також віддзеркалює стійкість характеру, який викликає пошану до Нього і водночас страх. Волосся Його має колір вина, пряме і без блиску, а нижче вух кучеряве і блискуче. Лоб Його прямий і гладенький, обличчя без жодної вади і трішки рум'яне. Вираз Його обличчя щиросердний і добрий, а ніс і рот без жодного недоліку. Борода в Нього густа і такого ж самого кольору, як волосся, Його очі голубі і дуже блискучі. Під час докоряння Він грізний, а під час проповідування і навчання - лагідний і люб'язний. Ніхто не бачив Його, щоб Він сміявся, але багато бачили Його, коли Він плакав. Він високого росту і має гарні і прямі руки. Під час розмови Він серйозний, обачний і небалакучий. Вродливістю своєю Він перевищує багатьох людей" (Г.Г. Геллей. Біблійний довідник. Торонто,1985, с.532). Деякі дослідники християнства вважають, що оскільки Ісус тривалий час працював столяром, то Він був фізично сильним. А враховуючи багаточисленні й тривалі проповіді, виступи на повітрі перед великими аудиторіями людей, обгрунтовують наявність сильного голосу в Ісуса Христа. За свідченнями Євангелістів, Ісус Христос був не тільки найдобрішою, але й найніжнішою та милосердною людиною. Він умів прощати гріхи, співчував тим, які страждали, робив добро бідним, не чекаючи від них відплати. Євангеліст Іоанн говорить, що коли б усі зроблені Ісусом Христом добрі справи упродовж тільки трьох років була записані, то світ не вмістив би усіх цих книг.

Образ Божої Матері, що був намальований святим євангелістом Лукою, найкраще відображає шляхетні риси Її обличчя. Святий Лука бачив Її, розмовляв з Нею і подав про Неї найбільше вісток, бо, мабуть, знав їх від Неї Самої.

У прекрасному тілі Божої Матері крилася велика, чиста і непорочна душа, що проявляла себе добрими ділами. Пречиста Діва Марія, як і Її Син-Бог, була добро, привітна, співчувала і допомагала людям у горі. Вона говорила мало й завжди про справу. Через Її уста ніколи не перейшло якесь неправдиве слово, Її голос був милий і проймаючий до глибини, але в кожному Її слові відчувалися потіха й розрада. Вона завжди була першою між "доньками Господа" в дотриманні Божих заповідей та приписів закону, але всі свої обов'язки виконувала у великій покорі. Ніхто не бачив Марію в гніві і ніхто не почув від Неї жодного образливого слова. Вона була ніжною у ставленні до інших і ніколи не дала їм відчути своєї душевної чи тілесної вищості. Де Вона з'являлася, там люди переставали говорити про земні речі, бо Її святість усім пригадувала присутність Бога. Увесь Її зовнішній вигляд нагадував "Матір Милосердя", про яку говорила, що Воно була готова вимолити в Бога прощення для самого Люцифера, якби він міг упокоритися та про те Її просити. Святий Амврозій каже, що Воно відмовляла собі в найменшій приємності, щоби лиш помогти убогим і потребуючим. Він також пише, що ніхто й ніколи не мав більш чутливого дару роздумування про Бога, як Марія; Її розум був завжди згідний з Її серцем і завше мав перед собою Бога, якого Вона любила більше, ніж усі серафими. Ціле Її життя була безперервною любов'ю до Бога.