Ібн Газм(Ibn Hazm, 994-1064) — андалузький поет, психолог, філософ і богослов. Написав підсумок Арістотелевої логіки. Писав також про кохання і жіночу психологію.

Інвеститура(лат.investiture, від investio— одягаю, наділяю) — у середньовічній Європі, призначення на церковні посади.

Інкуб(лат.incubus) — злий дух, який обертається чоловіком і спокушає жінок уві сні, перелесник.

Іса ібн Алі(Isa ibn Ali, IX ст.) — арабський лікар-окуліст, писав про анатомію ока.

Ісидор з Севільї, св.(Isidores Hispalensis, бл. 560–636) — видатний християнський письменник і церковний діяч, архієпископ Севільський, учитель католицької церкви. Його ґрунтовна енциклопедична праця «Етимології» (Etymologiae)у 20 книгах, яка підсумовувала всі наявні на той час знання, божественні і людські, була дуже популярною впродовж цілого середньовіччя і мала великий авторитет.

Йоан XXII(спр. ім'я Jacques d'Euse de Cahors, бл. 1249–1334), Жак Кагорець — Папа Римський (1316–1334). В романі досить детально описано його правління. Син шевця, він викладав канонічне і цивільне право в Кагорі та Тулузі. Ставши Папою, одразу взявся переслідувати спіритуалів. Запровадив прямий продаж повних індульгенцій за гроші.

Йоан із Солсбері(Johannes Saresberiensis, 1115–1180) — англійський філософ-схоласт. Навчався в Парижі, згодом став єпископом Шартрським. Був приятелем св. Бернарда з Клерво.

Йоахим да Фйоре(Калабрієць) (Joachim Floris, бл. 1135–1202) — настоятель монастиря у Флорі (Fiore), в Калабрії, богослов, автор містичних творів. Він розвинув хіліастичне вчення про три царства (від сотворення світу до його кінця): перше царство, Отця, почалося від сотворення; друге царство, Сина, почалося від Христа; настання третього царства, Святого Духа, він пророкував на кінець XIII ст. Тоді на землі мало запанувати всезагальне щастя, а люди мали досягти прямого контакту з Богом. Він вважав, що церква зазнала крайнього зіпсуття, а тому з настанням нового царства вона повинна поступитися місцем новій церкві праведників, яка відречеться від земних благ і поверне собі духовну чистоту. Його вчення справило величезний вплив на тодішні єретичні і ортодоксальні течії в католицизмі. Дехто цю нову церкву праведників ототожнював з францисканцями. Хоч багато його тез на той час церква засуджувала, Данте поміщає його до Раю, в коло мудреців.

Йоахиміти— послідовники Йоахима да Фйоре; проголошували пришестя «доби Святого Духа», який покладе край хаосові. Здійснили значний вплив на пізніші єретичні рухи, зокрема на гуситів.

Капелла, Марціян(Martianus Minneius Felix Capella, V ст.) — пізньоантичний письменник, родом з Африки, жив у Карфагені. Автор енциклопедичної праці «Сатирикон» на тему семи вільних мистецтв.

Капітула(лат.capitulum) — у католицьких духовно-лицарських і чернечих орденах, колегія керівних осіб ордену.

Карл II Лисий(Carolus Calvus, 823–877) — король західно-франкського королівства, імператор з роду Каролінгів.

Катари(від гр.katharos, чистий) — послідовники поширеної в Західній Європі XI–XII ст. єресі, спорідненої з богомильством; проповідували аскетизм, не визнавали церковної ієрархії. В XIII–XIV ст. катари були знищені інквізицією. Вчення катарів покладено в основу єресі альбігойців.

Катон, Марк Порцій Старший(Marcus Porcius Cato, 234–149 до Р.Х.) — римський громадський діяч, оратор і письменник; ревний захисник давньоримської звичаїв і строгого патріархального укладу.

Квінтильян(Marcus Fabius Quintilianus, бл. 35-100) — видатний римський педагог і оратор, серед його учнів були Тацит і Пліній Молодший. Автор трактату «Виховання оратора» (Institutio oratorio).

Келар— монах, що відає господарством монастиря.

Кипріян, св.(Thascius Caecilius Cyprianus, бл. 248–258) — християнський письменник, єпископ Карфагенський, мученик. «Вечеря Кипріяна» не має до нього жодного стосунку.

Клара з Монтефалько(Chiara di Montefalco, 1275–1308) — італійська свята, містик, черниця монастиря Святого Хреста в Монтефалько.

Климент V(спр. ім'я Bertrand de Got, 1314) — Папа Римський (1305–1314), переніс апостольський престол до Авіньйона, започаткувавши так званий «авіньйонський полон». Головував у 1311–1312 pp. на В'єнському соборі, скасував орден тамплієрів, підкорившись Філіпові V. Данте у Божественній комедіїпоміщає його у пекло серед святокупців.