Климент Александрійський, Тит Флавій(Clemens Alexandrinus, бл. 150–215) — християнський письменник і богослов, перебував під впливом грецької філософії, зокрема Платона та стоїків, був близький до гностицизму, тому багато хто висловлював сумнів у його ортодоксальності. Його метою було через раціональне осмислення тайн християнської віри привести людину до істинної «гнози», тобто стану духовної досконалості.

Клюні (Cluny) — у цьому бургундському місті 910 р. засновано славнозвісне абатство бенедиктинців — центр чернечої реформи (суворе дотримання монастирського статуту, централізація, підпорядкування філіальних чернечих орденів). Клюнійський чин — відгалуження бенедиктинського органу.

Коломбан, св.(Columbanus, бл. 540–615) — ірландський чернець, проповідник християнства серед германців, заснував у Європі низку монастирів, які стали визначними центрами середньовічної вченості.

Контрфорс(від фр.contre-force — протидіюча сила) — вертикальний виступ стіни, призначений для збільшення її міцності і стійкості; поширений в середньовічній архітектурі.

Країна Кокань— за середньовічними легендами, казкова країна достатку.

Крайземна Туле(лат.ultima Thule) — стародавня назва таємничих земель на далекій півночі.

Крипта(гр. krypte) — каплиця під церквою для почесних поховань. Часто в крипті містилася і скарбниця з мощами та реліквіями.

Леґація(лат.legatio) — посольство Папи Римського, що направляється з особливою дипломатичною місією.

Лембик(від ар.al-inbiq) — дистилятор, пристрій для перегону рідин.

Лемур(лат.lemurum) — дух померлого.

Лікург(Lykourgos, IX або VIII ст. до Р.Х.) — напівлегендарний правитель Спарти, вважався першим законодавцем і творцем її устрою.

Ліонські вбогі— див. вальденси.

Ломбардські вбогі— італійські послідовники руху вальденсів.

Лукан(Marcus Annaeus Lucanus, 38–65) — римський письменник, небіж Сенеки, автор епічної поеми «Фарсалія» (Pharsalia).Засуджений на смерть Нероном як учасник у змові Пізона.

Лукіян із Самосати(Loukianos, бл. 120–190) — визначний грецький письменник, ритор, філософ-софіст і сатирик. Залишив по собі велику літературну спадщину, у якій висміював забобони свого часу. Тут згадано його сатиричний роман «Лукій, або Осел».

Лукрецій(Spurius Lucretius Tricipitinus) — римський сенатор за часів Транквінія Гордого (VI ст. до Р.Х.), батько знаменитої Лукреції.

Лупанарій(лат.lupanarium) — дім розпусти.

Людовік IV Баварський(1287–1347) — німецький король з 1314 p., імператор Священної Римської імперії з 1328 року, з роду Віттельсбахів. Провадив активну боротьбу з Римськими Папами, втручався у справи італійських держав.

Людовік IX Святий Французький(1214–1270) — французький король з 1226 року, з роду Капетингів. Очолив 7-й і 8-й хрестові походи. Був відомий своєю побожністю і милосердям.

Люциферини— одна із сект катарського штабу, які виникли в XII ст. і яких звинувачували у поклонінні Сатані. Дотримуючись пантеїстичного погляду, що Бог є все, вони вважали Богом також Сатану.

Мабійон, Жан(Jean Mabillon, 1632–1707) — французький бенедиктинець, історик. Уклав багатотомну наукову публікацію джерел з історії бенедиктинського чину.

Мантикора(лат.mantichora, від перського «людожер») — казкова індійська тварина, чотиринога, з людським обличчям і хвостом скорпіона.

Maп, Вальтер(Walter Мар, бл. 1140–1210) — англійський письменник-сатирик валлійського походження. Жив при дворі англійського короля Генріха II і був його представником на II Латеранському соборі, де брав участь у диспутах з вальденсами. Крім того, відомий своїми сатиричними оповідками з двірського життя, які є цінним історичним свідченням тієї доби.

Маргарита з Чітта-ді-Кастелло(Margherita da Citta di Castello, 1287–1320) — народилася сліпою, з дитинства виявляла тверду віру і пророчий дар. Беатифікована католицькою Церквою. Чітта-ді-Кастелло — містечко поблизу Перуджі.

Маргіналії(від лат.margo, край, межа) — малюнки, заголовки, зазначки, примітки на полях книжки або рукопису.

Марікур, П'єр де(Pierre de Maricourt, XIII ст.) — французький вчений і філософ. У нього навчався в Парижі Роджер Бекон. Властивості магніту описано у його посланні «Epistola de magnete», де вперше наведено метод наукового дослідження, який пов'язує теоретичні і математичні спекуляції з емпіричними спостереженнями.