«Дивно, — подумав Корецький. — Нацистська символіка на футлярі кабалістичної таблиці. Цікаво, з якого давнього зображення партайгеносе Доель перемалював такий прикольний „гакенлотос“?»

Він повитягував з шафи усі довідники з європейської та східної сакральної символіки, розклав їх на дивані і на кріслах. Зображень лотосів знайшлося там чимало, але точного збігу з квіткою-свастикою серед них не було жодного.

Геральдичні вправи Корецького припинив дзвінок Лавра.

— Я вже у вашому дворі, — повідомив консультант з питань безпеки. — Нічого підозрілого не спостерігаю. На дахах суміжних будинків нікого не бачу. Здається, чисто.

— За двором можна дивитись з будинкових під'їздів, — не погодився журналіст. — Там на сходових майданчиках між поверхами є вікна, що виходять у двір.

— Зрозумів, зараз перевірю, — у слухавці тренькнуло.

«Перевіряй, хлопче, перевіряй», — Корецький і собі підійшов до вікна, відхилив гардину і подивився у двір. На дитячому майданчику самотня доглядальниця гойдала дитячу коляску. Біля протилежної дев'ятиповерхівки на ослінчиках примостилися старі жінки. Лавра він помітив не відразу. Той якраз заходив до крайнього під'їзду.

«А це що за нянька? — журналіст придивився до жінки з коляскою. — Щось я такої раніше у дворі не бачив. Молода, а на голові хустина якась дурнувата. Вона з села, чи що? І коляска така новенька, яскрава… Та ні, то бздури, хіба усіх тих няньок запам'ятаєш? То вже параноя починається…»

Лавр ретельно перевірив сходові майданчики. На одному з них він знайшов неповнолітніх закоханих з пивом і сигаретами. На іншому наркоман щось пояснював написам на стіні. При наближенні Лавра він натягнув на очі каптурець водолазки. Лавр різким рухом зісмикнув його з голови наркомана. Худе, ніби висмоктане обличчя, нерухомі очі. Лавр перевірив його руки. Чіткі сліди ін'єкцій, на зап'ястках — порізи і сліди опіків.

На останньому поверсі одного з під'їздів двері, що вели на горище і дах, зберегли сліди свіжого злому. Лавр вийняв з кобури «беретту» і рушив крутими сходами, намагаючись не наступати на рипливе сміття. До люка, що виводив на дах, була приставлена драбина, зварена з металевої арматури. Драбиною нещодавно користувались — на сходинках не було пилу. Лавр обережно висунувся з люка, оглянув дах. Біля парапету він побачив купу ганчір'я.

Підійшовши до парапету, він виглянув назовні. З цієї частини даху весь двір був немов на долоні. Вхід до під'їзду, де жили Корецькі, також проглядався ідеально, незважаючи на похиле бетонний дашок, встановлений над дверима.

«Ніштячна позиція для снайпера», — вирішив Лавр і копнув ногою купу ганчір'я. Раптом там щось дзенькнуло. Він розгріб шмаття: звідти вивалилася невелика тринога, зварена з металевих кутиків. На триногу невідомі умільці насадили патрон від дрельки.

«Універсальне кріплення, — хмикнув консультант з питань безпеки. — Дешево і практично. Але цього штатива призначено явно не для зброї, скоріше для якогось фіксованого оптичного приладу. Для відеокамери, наприклад».

Лавр ретельно перевірив рештки ганчір'я. Там знайшовся металевий ґудзик з американськими орлами і пластмасова баночка, від якої смерділо чимось хімічним і ядучим. І ґудзик і баночку Лавр запакував до пластикових пакетів. Потім він знову загорнув триногу у шмаття і перевірив решту даху. Нічого цікавого не побачив і рушив до люка.

Уже підходячи до люка, він відчув, що там, унизу, хтось є. Він не почув жодного звуку, але роки тренувань і оперативної роботи не минали дарма. Від люка линули невидимі, але відчутні «хвилі присутності». Так називав це демаскуюче явище інструктор, котрий колись учив Лавра, «як на землі не пропасти». Інструктор, серед іншого, був практикуючим містиком, дзен-буддистом і вмів розрізняти півсотні видів вітру за вологістю, запахами та нечутними мантрами, які ці вітри невблаганно навіювали.

Теперішні «хвилі присутності» були такими конкретними, що Лавру здалося, що локатори його підсвідомості потихеньку розжарюються від злості і бажання знищення. Ці злі бажання, немов шматки штормової піни, несли невідомі «хвилі». Там, у люці, причаївся не бомж і не злодюжка. Там чекав воїн, навчений вбивати. Навчений викликати з глибин свого єства штормові і бадьорі спалахи бойової «срібної» ненависті.

Лавр правою рукою міцно стиснув руків'я «беретти», а лівою тихо-тихо, намагаючись навіть не дихати, підняв з теплого руберойду товстий шматок штукатурки. Треба було кинути штукатурку до люка так, щоби жодним звуком не видати свого місцезнаходження. Тут Лавр згадав, що в лівій кишені його джинсів лежить зв'язка ключів з пультом центрального замка «прімери» і металевим брелком.

«Йопст! Воно ж усе почне дзенькати, коли я кидатиму», — схаменувся він.

«А може, й не дзенькатиме, — сказало щось в його голові голосом інструктора-містика. — Будь простішим, Грінченко. Будь простим, як Ван Сінмінь [11] , який визначив: хто ретельно розжовує корені овочів, той вирішує будь-які питання».

Шматок штукатурки полетів до пащі люка за траєкторією, що своєю досконалістю потішила б навіть болільників НБА. І нічого не дзенькнуло. Одночасно Лавр притиснувся до руберойду, вже обома руками тримаючи «беретту» перед собою. Але нічого не сталося. Не пролунали постріли. З люка не вискочив затягнутий у шкіру і кевлар терорист. Просто «хвилі присутності» раптом припинили свій примарний наступ. Невидимий супротивник відступив, не прийнявши бою. Відступив безгучно і швидко, наче визнав свою позицію ненадійною.