— Передам. У нас проблеми, брате.

— Напад на Храм?

— Я не сумнівався, що ти в курсі.

Брат Тіма широко посміхнувся. Цієї миті він нагадав Пітерові ювіляра Джона Ф. Кеннеді в тому записі, де він приймає публічні вітання від Мерилін. Якраз підійшла офіціантка, і Костиганов замовив два по сто Remy Martin'a.

— Ми досі не встановили мотивацію нападу. — Костиганов намагався бути лаконічним і точним у формулюваннях. — Хто напав і з якою метою. Чому саме тепер, напередодні Літнього Івана. Командор просив тебе допомогти. Зрозуміло, небезкоштовно.

— Мене вже мають за останню сволоту? — хмикнув брат Тіма.

— ?..

— Я, Пєтя, зрозуміло, можу взяти гроші з небідного брата, — криво посміхнувся адвокат. — За добре і якісно виконану роботу. Можу. Але з братської калитки я грошей не візьму. Ніколи. Жодної гривні. Діти Вдови не забирають у мами. Й ще одне, до твого відома, брате. Ми з Командором отримали тридцять третій в один день. Разом присягали на вівтарі. Ти, напевне, цього не знав.

— Я лише у тридцятому.

— Тепер знатимеш, Лицарю Кадош [16] . Paulatim summa petuntur [17] .

— Тепер знатиму, Генеральний інспекторе [18] .

— От і добре… Передай Командорові таку інформацію. Один дуже-дуже небідний чувачок довго і вперто шукав чаклунів для рішення своїх бізнесових питань. Він дуже непростий, специфічний, цей чувачок. Олігарх-містик. Рідкісне таке поєднання. Так от, він шукав і знайшов. Чаклуна. Який називає себе адептом і лицарем Червоної Гілки. Тобі відома ця назва?

— Щось пов'язане з давніми кельтами, якщо не помиляюсь.

— Не помиляєшся. — Брат Тіма вийняв з кишені піджака блокнот і прочитав звідти: — «Червона гілка» — назва загону видатних воїнів, які збиралися за столом у Червоній залі легендарного ірландського короля Конхобара Мак Несси. Його замок був у Емайн Масі, поблизу Ольстера. Це така давня легенда. А тепер ближче. З тисяча сімсот сорок шостого року ступінь з назвою «Лицар Червоної Гілки» надавали в ложах Ордену Оранжистів, про що зазначено у хроніках під тисяча сімсот шістдесятим роком. Повна назва ордену — Царствений орден Лицарів Ері та Червоної Гілки Лицарів Ольстеру. Останні неспростовані дані про той орден пов'язані з іменем його керівника Бенджаміна Кокса, який жив у кінці дев'ятнадцятого і на початку двадцятого століття. Отакої.

— Орден… Лицарі… — Костиганов нахилив келих, вдихнув запах нагрітого долонями коньяку. — Нехай. Це мені зрозуміло. Мені незрозуміло, яке відношення має найманий чаклун до традиції Червоної Гілки. Він ірландець?

— Наскільки мені відомо — ні. Але й не місцевий. Звідки олігарх його викопав, я не знаю. Але той чаклун дав олігарху інформацію про якусь старовинну річ, яку нібито зберігаємо ми, масони. Ця річ буцімто здатна з великої відстані впливати на людей так, як впливають ритуали вуду або відьомські пристріти. Люди тяжко хворіють і вмирають. І, уяви собі, ця хрєновина, на відміну від відьомських ритуалів, діє безвідмовно. Всі різновиди окультного захисту вона пробиває. Погодься, ідеальна штука для масштабного і рішучого шантажиста. Жодного фізичного впливу. А прокляття, як відомо, не враховуються упорядниками українського законодавства як самодостатній спосіб ушкодження.

— Маячня якась. — Костиганов помасував собі скроні і відпив з келиха. — Старовинна річ? Пробиває захист? Звідки така в наших?

— Запитай у Командора.

— Запитаю.

— Ні, справді, запитай. — Брат Тіма дивився просто в очі Пітерові. Тому раптом здалося, що ліве око адвоката нервово сіпається.

«Нервується, — зрозумів Костиганов. — Набалакав бог зна чого і нервується».

— Я ж сказав, що запитаю, — підтвердив він. — Але ж це все якесь дивне… Брати в Україні з'явилися після тисяча дев'ятсот дев'яносто третього. До того, наскільки мені відомо, ніяких масонів тут не було й близько понад шістдесят років. Чекісти винищили останніх братів на початку тридцятих. Останнім був «Орден Світла» Солоновича і Криштофовича-Аліна. Всі їхні тайники викопали, всі протоколи, патенти і ритуальні тексти вилучили. Все це загинуло у сорок першому, коли при відступі спалили київський архів НКВС. Що могло зберегтись у радянському мороці з тих часів?

— Це не до мене запитання, Пєтя. Я так здогадуюся, що Командор доручив розслідування цієї справи тобі?

— Щось не так?

— Все о'кей, брате. Ти розумний, досвідчений. На мотоциклі класно ганяєш.

— Іронізуєш?

— Ага.

— Моя персона тобі в ролі слідчого не подобається?

— Я фаховий адвокат. Звик працювати з професіоналами.

— Якщо буде потрібно, я залучу до розслідування професіоналів.

— Це було б доречним.

— Брате, я можу запитати тебе про джерело інфи?

— Ні.

— Ні?

— Категорично.

— А прізвище олігарха-містика?

— Це не настільки категорично. Зараз його тобі нашкрябаю.

Брат Тіма відірвав сторінку блокнота, написав на ній прізвище, показав Костиганову, потім спалив листок над попільничкою і розтер у ній попіл.

— Усе зрозумів? — спитав він.

— Не все, але дещо таки зрозумів. Прізвище знайоме.

— Я не про це. Я про те, що цією хрєновиною грошовитий пупс може безкарно вбити мене, тебе, Командора або президента країни. Будь-кого на цій планеті, прикинь.