— Ти теж спала з Еріканом?

— Звісно. Я ж була жрицею його гілки.

— І як?

— Що «і як»?

— Яким він був у ліжку?

— Могутнім.

— Чудеса без віагри! — розсміявся Пітер. — Незламна сила старечої плоті.

— Сила Акуна, — виправила Пітера Руна. — Вона все може. Вона навіть може зробити людину безсмертною.

— Акуна — це богиня така?

— Акун — це хранитель джерела. Він слуга Богині. На Заході його ще називають Міміром. Голос крові підказує жриці, хто з чоловіків може стати достойним руслом для потоку сили. Тому обирає не жрець, а жриця.

— А про мене твій голос крові нічого не каже?

— Каже, — посміхнулась Руна. — Я відразу відчула в тобі потенційного жерця. Як тільки ти наблизився до мене там, у Домі Вчителя.

— Ти мені теж відразу сподобалась. У тебе дуже гарні очі.

— З нас би вийшла сильна жрецька пара, — заявила Руна, і Пітер не відчув в її голосі ані фальші, ані іронії.

Лавр прокинувся далеко після полудня. Вперше за останні дні він відчув, що виспався. На оперативному стільниковому він знайшов виклики — один від Кабарди і аж три від Костиганова. Пітерові виклики були зовсім свіжими — останній з них було зафіксовано за двадцять хвилин до пробудження старшого оперативника.

«Пітер щось накопав», — зрозумів Лавр і передзвонив Костиганову.

— Подивися свою скриньку, — порадив той і відключився. Лавру здалось, що Пітер не сам. Що якась дівчина поряд з масоном щебече в мобільник.

Лавр активував лептоп і подивився отриману пошту. Лист від Костиганова містив прикріплений файл. Там знайшлась табличка:

«Bay! — оцінив Лавр. — Пітер накопав крутої інфи! Тепер уже можна робити системний аналіз подій, які відбувались у ковені в останні дні».

Але перш ніж нести табличку до шефа, він зв'язався з Кабардою.

— Не забувай про Наталку, — нагадав йому Микола Семенович. — Ти сьогодні з нею вже був?

— Три хвилини як прокинувся.

— Зайди до неї обов'язково. З нею вчора шеф спілкувався.

— Шеф?

— Так. І вийшов від неї у глибокій задумі. Це тобі, Лавре Станіславовичу, інформація для роздумів.

Лавр подякував, одягнувся, прийняв душ і рушив у напрямі кімнати відпочинку. Там він застав Мармуру з Беконті. Його поява, судячи з усього, завадила дівчатам закінчити емоційну розмову. Зашмаркана розчервоніла Беконті вибігла з кімнати.

— Відбувся процес розлучення? — спитав Лавр після вітального поцілунку.

— То не твоя справа, — відрізала Мармура. — Ми собі розберемось, що відбулось, а що не відбулось. Беконті — моя найкраща корєфанка, і крапка. Ясно? їй тут дуже самотньо й тоскно, ваші мордовороти її навіть у двір не випускають.

— Це ж заради безпеки.

— Хочете, щоби в неї дах поїхав?

— Шеф обіцяв її батькові, що його доньці тут нічого не загрожуватиме. Війна ще триває.

— Ага, знаю. Джерело зла ще не знайдено.

— Джерело зла?

— Мені тут наснився такий прикольний песик. Він умів розмовляти і сказав мені, щоб я усім повідомила, що джерело зла не знайдено. А ще він сказав, що десь у мені спить-хропить непробуджена жриця. Отак.

— Це тобі після гіпнозу кошмари сняться.

— А воно справді не знайдено?

— Справді.

— Значить, не кошмар. Песик правильний. І, між іншим, твій шеф сприйняв цю шнягу дуже серйозно.

— А що ще повідомив тобі правильний песик?

— Що ми з тобою одружимося. Що в нас будуть красиві і розумні діти. Хлопчик і дівчинка. — Мармура підвелася з ліжка, притиснула свої губи до губ Лавра і спробувала просунути йому до рота свого язика.

Лавр не прийняв її гри. Він відсторонився і присів у крісло.

— Щось не так? — Мармура виглядала розчарованою.

— Усе так. Просто я трохи перепрацював.

— Давай я тебе розслаблю, — вона зробила рух, ніби хотіла скинути халат.

— Не зараз, кицько.

— Не хвилюйся, я тобі допоможу.

— Не в цьому річ, — Лавр поклав голову на бильце крісла і заплющив очі. — Мені зараз треба розгадати одну загадку. Треба сконцентруватись для мозкового штурму. А потім ми розслабимось.

— Ти зануда, — підсумувала Мармура.

Директора Лавр знайшов у його кабінеті. «І коли ж він встигає спати», — подивувався Лавр, спостерігаючи, як шеф спустошує величезну тарілку з бутербродами і запиває їх кавою.