— Навіть якась там захисна печатка не допомогла, — погодився Пітер. — Але я думаю, що вбивав не він. Вбивала Карна. Дрон комбінатор, але для вбивці у нього кишка затонка.

— До речі, про Карну. Ми про цю даму вже дещо дізналися, — повідомив Командор. — Вона — може, ти й помітив — зацікавила мене після отих «мирних перемовин» у лісі. Коваленко Олеся Антонівна, вісімдесятого року народження, має дві закінчені вищі освіти — психологічну і юридичну. Працює в юридичному управлінні компанії Агамова, спеціалізується на експертизі контрактів. А далі, дорогий брате, вже цікавіше. Матінка Олесі Антонівни — відома, розрекламована в газетах сільська знахарка. Її «брендове ім'я» — Баба Коваленчиха. До неї за консультацією, за корекцією карми та за іншими окультними справами їздять солідні люди. У нас є списочок клієнтів. Два нардепи, лідер парламентської партії, два ректори університетів і тому подібне. Непоганий рівень, правда? Живе Коваленчиха у Вінницькій області. Заможна жіночка. Купила доньці будинок під Києвом. Сама знахарка також має капітальну хату і декілька земельних ділянок за місцем проживання. Судячи з усього, всі ці маєтності придбані на прибутки від знахарського бізнесу. Батько Олесі Антонівни помер невдовзі після її народження. В тому селі, де живе стара відьма, кажуть, що Антона Івановича до могили спровадила законна дружина. Дістав він, кажуть, Бабу Коваленчиху частими запоями.

— Значить, Карна також спадкова жриця, — Костиганов згорнув малюнок і поклав до кишені. — Я не здивований, Суверене-Зовсім не здивований. Уся верхівка «Ока Півночі» — спадкові. Доньки чаклунок і ворожбиток. Золоті дітки української відьмократії. Матуся Руни також займається так званою «народною медициною». Нашіптує над хворими органами, знімає з них прокляття і пристріти.

— Ти з нею знайомий?

— Ні, — похитав головою Пітер. — Не мав такого задоволення.

— Руна легко пішла на контакт?

— Відносно легко. Вона ще дуже молода і дуже перелякана. Боїться, аж труситься.

— Карни?

— Ні, Суверене, вона боїться не Карни. Вона нас боїться.

— ?..

— Їй сказали, що жерців їхнього ковену повбивали масони.

— Ну, ми завжди у всьому винні, — посміхнувся Командор. — Але, попри всі її фобії, Руна може стати нам у пригоді.

— Я теж такої думки.

Подальшій розмові про Руну завадив офіціант. Він приніс ескалопи й овочеву закуску. Віддавши належне ніжному м'ясу, броколі й авокадо, Командор провадив далі:

— Ти це, брате, вірно підмітив про відьмократію. За нашими даними, в Україні почався активний процес відродження чаклунських ковенів. Подейкують, що десь на Тибеті вже висвятили Верховну жрицю для ковенів України. Уявляєш? Ще кілька років, і вони почнуть ставити під контроль наших політиків першої лінії.

— Гадаю, вже почали.

— І нам, дорогий брате, не варто ігнорувати ці тенденції.

— Що ви маєте на увазі, Суверене?

— Для початку нам треба мати своїх людей у жрецькому середовищі.

— «Кротів»?

— Так.

— На мене не розраховуйте.

— Ми ще про це поговоримо, брате. — Командор підніс келих, немов хотів проголосити тост, але випив вино мовчки.

— Що робитимемо з Дроном? — спитав Костиганов після довгої паузи.

— Віддамо йому Машину Проклять.

— Це буде розумним кроком?

— Гадаю, що так. Нехай пограється з вищими силами, — недобре вищирився Командор.

— А як ми потім повернемо Машину?

— Це вже мої проблеми.

— Вам видніше, Суверене, — погодився Пітер, перед тим ретельно розжувавши шматок ескалопа. — А м'ясо вони все ж таки трішечки пересмажили.

Велика Асамблея Іоаннітських лож почалась рівно опівдні в день літнього сонцестояння. Великий Майстер провів церемонію, в котрій взяли участь більше тридцяти делегацій з усіх країн світу. Поки брати в Залі Асамблей тесали символічний камінь, їхні жінки та подруги готували святкову агапу для кількох сотень гостей Храму. Кулінарні аромати у приміщеннях Храму героїчно змагались із запахами індійських благовоній і, зрештою, перемогли. Запах насиченого прянощами смаженого м'яса дістався навіть обсерваторії.

У перерві між ритуалом і святковою агапою, коли більшість братів уже підтягнулась до дверей трапезної, Командор підійшов до брата Тіми.

— Як настрій? — Суверен тричі обняв адвоката.

— Святковий, — на обличчі брата Тіми розквітла привітна посмішка.

— До тебе, брате, в мене є пропозиція.

— Слухаю тебе, брате.

— Ти вже, напевне, чув про Вазлюка?

— Так. Жахлива історія.

— Ми з'ясували деякі цікаві факти з його біографії. Він народився в родині, віддавна пов'язаній з угорською лінією Червоної Гілки.

— Це перевірена інформація?

— Так, ми провели розслідування в тому містечку, де народився Вазлюк. Здається, воно називається Міжгір'ям. Мати Вазлюка, угорка за походженням, була онучкою мага, окультиста і заклинателя духів Ондора Ревуса. Цей добродій ще наприкінці дев'ятнадцятого століття заснував у Трансільванії відгалуження ордену Червоної Гілки. Зібрання жреців відбувались у його будинку, де маг обладнав жертовник. Помер Ревус перед Першою світовою війною. Про його наступників невідомо нічого, окрім кількох імен. Судячи з особливостей того татуювання, яке ми знайшли на тілі Вазлюка, його предок, скоріше за все, отримав жрецьке посвячення в Мюнхені, в орденському храмі під назвою «Зірка Друїдів». Ритуали в цьому храмі регулярно проводились до тисяча дев'ятсот дванадцятого року, а потім ще кілька років за нацистських часів. Між іншим, і німецьке і угорське відгалуження ордену сповідували виразну антимасонську ідеологію. Вони, до того ж, допомагали нацистам виявляти і знищувати масонів.