За півкілометра могила підполковника Сливного. На могилі високий березовий хрест.

Дивлюсь, а коня на горі нема. Може, за верх подався. А, може, його кудись забрали. А, може, вбило... А, може, його й не було. Андрію, був же на горі білий кінь. Ти бачив - був?
– І Югославія була... І Радянський Союз був... Були та загули.

Андрій фільмує село в долині. Там уцілілі черепичні дахи. Тепер це сербське село. А було мусульманське.

– Гарне село, - каже з мене поет.

– Вирізане що до душі, - каже з Грабовського вояк.

Чорний кінь собі пасеться на царині.

Ой, чий то кінь?..

Ерві смагляве сонечко усмішкою кличе нас до "Пуми". Час рушати. Попереду фронт, жертви та бліц-проїзд по снайпер-авеню.

А тут, як у дитинстві, коли брали один листок конюшини на палець, другий під палець і показували фокус: паси, коню, нема коня; верни, коню, - є кінь!

Є і нема. Війна...

Автор виносить щиру подяку за допомогу у підготовці та виданні книги: отцю Олексієві Генику, Валентину Якушику, Мартину Рандерсону, Олені Ганцяк-Каськів, Людмилі Мальоні, Парасці Ходан, Андрієві Кулішу, Гафії Влад, Володимирові Владу, Олександрові Кржечевському.