— Та чому між чаклуном і Агамовим стався конфлікт? — запитання Пальца залишилось без відповіді.

Директор підсумував:

— Війни з Агамовим не буде. А от з магом треба розібратись. У першу чергу треба знайти «крота». Які будуть пропозиції?

Набираючи на стільниковому цей номер, Костиганов ризикував. Останній раз він дзвонив Таракану три роки тому, коли здавалося, що в житті залишилось тільки два виходи: або він ліквідує своїх бізнес-партнерів, або вони його. Тоді лише допомога братів урятувала його від війни на знищення. Але телефонний номер кілера залишився в старому органайзері — закодований, акуратно записаний червоною гелевою ручкою.

Пітер майже не сподівався, що така людина, як Таракан, за три роки не змінила номер стільникового. Але після десяти секунд веселого рингтону у слухавці почулось:

— О, які люди! Старий клієнт — найкращий клієнт. Де пропадав, друже?

— Біля теплого моря.

— Заздрю. А у нас тут знову дощить.

— Є одна справа.

— Добре, що є справа, погано, що лише одна.

— Де зустрінемось?

— Сьогодні вже не зможу. Зателефоную завтра зранку.

Він зателефонував вночі, близько третьої, і призначив зустріч за годину. Костиганов не ризикнув їхати нічним містом на примітному мотоциклі і взяв таксі. Перед тим він передзвонив помічникові і попросив підстрахувати. Той пообіцяв прибути на місце зустрічі за двадцять хвилин до Пітера й обстежити місцевість.

Названа Тараканом адреса виявилася закинутим будівельним майданчиком. Через дірку у паркані Костиганов дістався порослих кущами сміттєвих куп, які оточували цегляну коробку майбутнього торговельного центру. Тут було темно і моторошно. Пітер озирнувся і побачив крихітний зелений вогник, який блимнув на протилежному боці майданчика. Це помічник просигналізував: «Чисто». Якби його щось насторожило, вогник був би червоним.

Костиганов пройшовся вздовж товстих бетонних колон, що підпирали споруду. В кущах шаруділи нічні істоти, звідкись іздалека вітерець приносив звуки танцювальної музики. На сході небо починало світліти і зорі виблякли у передчутті сонця.

— Це ти, друже бобер? — голос линув згори.

Пітер закинув голову і побачив на третьому поверсі бліду невиразну пляму обличчя. Йому здалося, що частина обличчя Таракана закрита марлевою пов'язкою.

— Тут заражена територія? — він вирішив підтримати жартівливу манеру кілера.

— Верблюдячий грип. Піднімайся сюди, друже бобер, не бійся.

У будівлі Костиганов напружив свої природні сенсори, але пастка, якщо така й була, ніяк себе не проявила. Костиганов одягнув окуляри нічного бачення, швидко пробіг закутками першого поверху і заховав пакет з грошима в іржавому барилі. Потім зняв прилад і рушив угору. Він не без проблем дістався третього поверху. Сходи ще не були збудовані, поверхи сполучали хиткі дерев'яні містки. Кілера він знайшов не відразу. Таракан, уже без маски, сидів у темному кутку і курив коротку сигару. Запах елітного тютюну був шкіряним, пустельним і дражливим.

— Сідай, базарь свою печаль, — запропонував кілер.

— У тебе ще одної сигари не знайдеться? — Пітер присів поруч із Тараканом на довгу дошку, встановлену на цегляні стовпчики.

— Старому клієнтові немає відмови, — Таракан видобув з наплічної торби коробку з «торпедами», — пригощайся.

— Добра штука, — прицмокнув Пітер після першої затяжки.

— Куба.

— Місце ти стрьомне обрав, Таракане. Такі справи в полі не вирішуються.

— Звідки ти там знаєш, що і де рішається, — кілер випустив з рота хмарку диму. — Не подобається тобі тут? Страшно? Щас на тебе чорти з волинами повискакують. Піф-паф… — Таракан прицілився сигарою у купку сміття, потім сплюнув. — Дєцкій сад.

— Тут одна падла намалювалась.

— Об'яви.

— Чорний маг. Мешкає у селищі Заріцькі Жорна біля Південної траси. Ерікан його поганяло, а по паспорту він Шаманський.

— Я читав про нього в журналі. Балдєй прославлений. А грошей в тебе вистачить на такого звіра?

— А що, на балдєїв сезонне подорожчання?

— Вони ніколи не були дешевими. Магія — штука стрьомна.

— Скільки?

— Двісті тон.

— Не забагато?

— Ти ж вєсовой пацан.

— А за Агамова скільки візьмеш?

— ?..

— Олігарх такий є. Володимир Агамов.

— Це не до мене, друже. Ти не казав, я не чув.

— О'кей. А не підкажеш, до кого?

— Ні.

— Так кажеш, двісті тон за балдєя?